Він плакав у слухавку.

– Я не був вдома майже тиждень. Бачив новини, звісно. Уривками. А зараз приїхав, все прочитав, все побачив.

Буча. Гостомель. Ірпінь. Бородянка. Маріуполь…

– Як же так можна? Як же так можна? Нелюди, гірші нелюдей.

Слава живе у Канаді. Працює тракером. Дальнобійник, як ми звикли називати.

Він і його дружина – наші друзі. Щирі, відкриті, розумні. Ростять донечку-школярку.

Ми познайомились з ними кілька років тому. Було враження, що знайомі все життя.

Слава і Оля взагалі із таких людей, яких прийнято називати легкими.

– Ви, певне, і до Канади поїхали з двома валізами? – питаю у них.

– Таки з двома, – сміються у відповідь. – Правда, ще дельтаплан з собою забрали.

Вони туристи. Намети, велосипеди, подорожі, гори – це все про них.

Слава багато працює. Гроші і в Канаді під ногами не валяються.

В перші дні війни Слава переказав 1,5 тисячі доларів на фонд Повернись живим. І дописав: Слава Україні!

Зараз переказав 2 тисячі доларів. І ми змогли доплатити ще за кілька бронежилетів.

Слава родом із Росії. І якось його нікому не вдалось зазомбувати. І перетворити на людину без мозку і серця.

Ми переможемо! І ти будеш одним із тих, кого ми раді будемо бачити у нашій вільній і прекрасній Україні.

Зоя Казанжи, журналістка, письменниця, м. Одеса (https://www.facebook.com/zoyakazanzhy)

Слава Україні і ЗСУ!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Ibilingua.com, Фейсбук Зоя Казанжи