fbpx
життєві історії
Він ще жодного разу дитинку не бачив, дарма я погодилася народжувати в Україні. Тепер малий з мамою і моїм однокласником, в гарних умовах, Донато грошима допомагає і говорить, що через пару років переїде в Україну, коли його син повнолітнім стане. А я на дві країни вже третій рік розриваюся. Все чекаю, не можу без нього

Донато – хазяїн ресторану, у якому я працювала спочатку офіціанткою, а тепер адміністратором. Ми закохалися одне в одного до безтями. Мені – 25 років тоді було, йому – 45. До того ж, Донато був одружений, у нього є майже дорослий син від першого шлюбу і він допомагає фінансово колишній дружині і синові.

Та це все мене не злякало – кохання ж у нас! Більше того: через рік наших стосунків я зрозуміла, що стану мамою. Донато зрадів, але запропонував мені поїхати і народити в Україні, так простіше. Летіла я з Італії на сьомому місяці, грошей мені коханий дав достатньо, ми з мамою, яка живе в селі, навіть встигли косметичний ремонт у будинку зробити до появи малюка.

Народила я Теодорчика, побула дома майже рік і знову поїхала в Італію, бо роботи у нас в селі немає зовсім, чоловіки працюють у місті, а жінки переважно вдома сидять. Та і я дуже скучила за Донато. Переживала, чи не знайшов він кого. Але мої переживання виявилися марними, коханий зустрів мене радісно, з захопленням розглядав фото синочка. Ми домовилися, що наступного разу я прилечу вже з дитиною. Але поки так і не вийшло.

Донато зробив мене адміністратором в своєму ресторані, а через півроку я знову полетіла додому – адже там мама з малим…

Мама в мене жінка не стара, енергійна. Мене не засуджує, що дитинку від італійця народила. Мамі подобається малий, ми з Донато їх усім забезпечуємо. Машину купила ось для мами, вона у мене водить.

Їздимо з Теодорчиком відпочивати і в Україні: море, Карпати, і в Турцію, Грецію літали.

Так склалося, що мамі дуже допомагає мій однокласник і сусід Степан. Стьопа мене зі школи кохає, ми навіть позустрічалися якийсь час, але потім мені захотілося красивого життя і я подалася на свої заробітки…

А Степан все чекає, не одружений. Говорить, що зробить мене і Теодорчика щасливими, а я все не втрачаю надію бути з Донато… Справа в тому, що я зараз придивляюся для нас з ним квартиру в Києві, бо він планує, коли син стане повнолітнім, переїхати в Україну і відкрити тут мережу своїх ресторанів. Говорить, що це доля йому мене послала…

А я вже й не знаю, що для мене краще: чекати Донато і жити з коханим чоловіком у розкоші, чи погодитися на тихе українське щастя зі Стьопою…

А взагалі, дарма я мабуть погодилася народжувати в Україні, саме тому Донато Теодора ще не бачив жодного разу. Малий живе з мамою і моїм однокласником в Україні, в гарних умовах, Донато грошима допомагає і говорить, що через пару років переїде в Україну, коли його син повнолітнім стане.

А я на дві країни вже третій рік розриваюся… Все чекаю, не можу без нього, свого італійського кохання.

Автор – Олена М.

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page

facebook