Для мене настав режим найсуворішої економії. Про походи в салон і йогу довелося забути на найближчі пару місяців.
В цей день я прокинулася раніше. Будильник не встиг продзвеніти, як я вже відкрила очі, озирнулася і зрозуміла, що ось вони мої 35, а я все також продовжую вірити в принца на білому коні, запаморочливу кар’єру в улюбленій справі і щасливу сім’ю .
Але жити в орендованій квартирі, працювати бухгалтером з зарплатою в 30 тисяч рублів. Не заміжня і без дітей.
– Мда – подумала я про себе – треба щось терміново міняти у своєму житті, інакше і сорок я зустріну з чашкою кави і в гордій самоті.
Я встала, пішла на кухню, щоб заварити собі каву, як раптом пролунав дзвінок у двері. Хто б це міг бути в таку рань, та ще й у вихідний день я навіть уявити не могла.
– Хто там? – запитала я.
– Добрий день – відповів чоловічий голос за дверима – Анастасія Валеріївна тут проживає?
Подивившись у вічко дверей, я побачила інтелігентного чоловіка років 35-40, в діловому костюмі і папкою в руках. Своїм зовнішнім виглядом він явно викликав довіру, і я відкрила двері.
– Добрий день, та це я, а ви хто? – звернулася я до нього.
Чоловік швидко витягнув посвідчення з кишені піджака і пред’явив мені.
– Мене звуть Костянтин, я інспектор по кредитним заборгованостей банку «Юнітком». У вас в нашому банку зафіксована велика прострочення по виплату кредиту.
За останні 7 місяців нам не надходили від вас платежі. Накопичився великий штраф і якщо протягом тижня ви не сплатите відсотки по кредиту, банк змушений буде подати до суду.
Читайте також: ЯК СВЕКРУХА ПЕРЕЇХАЛА ДО НАС І ЗРУЙНУВАЛА НАШУ СІМ’Ю
З кожним його словом мої очі все більше розширювалися від подиву.
– Послухайте, Костянтин, це повинно бути якась помилка – злегка почала нервувати я – у мене немає кредиту в вашому банку.
– Чи дозволите увійти? – запитав спокійним голосом Костянтин.
– Так, звичайно – відкриваючи ширше двері, відповіла я.
Костянтин дістав зі своєї папки документи і пред’явив мені кредитний договір на моє ім’я.
– Так, я брала кредит в вашому банку на своє ім’я трохи більше півроку тому, але я брала не для себе. У подруги склалася не приємна історія і їй терміново потрібні були гроші.
Чоловік Світлани частенько випивав, часом піднімав навіть на неї руку. У Світлани з Кирилом було двоє дітей. Жили вони в невеликій однокімнатній вчотирьох. Старший син вже підріс, і потрібно було розширювати площу.
Світла перебувала в декреті, а в Кирила не було офіційної роботи, тому ні іпотеку, ні кредит вони не могли взяти.
Одного разу прийшовши до мене в гості, вона зі сльозами на очах розповідала все свою ситуацію і я по своїй доброті душевній запропонувала оформити кредит на себе, щоб вони змогли перебратися в 2-х кімнатну квартиру.
Ми зі Світланою знали один одного з раннього дитинства. І у мене навіть думки не було, що вона може мене підставити. Виявилося, що останні 7 місяців вони з Кирилом не платили кредит зовсім. Емоції злості й обурення накривали мене з головою.
– Я вас прекрасно розумію, Анастасія Валеріївна, але договір банк підписав з вами, значить, всі питання ми можемо вирішувати тільки з вами. Якщо до 15 числа ви не оплатити відсотки по штрафу, банк подасть документи до суду.
Я була в великому потрясінні від такої новини, та до того ж в свій день народження. після відходу
Костянтина я тут же набрала Світлану. Яке було моє розчарування, коли у відповідь я почула:
– Ну прости Настя, немає грошей. Ми обов’язково заплатимо, коли Кирило отримає аванс за об’єкт.
– Нема грошей? Світла ?! – обурено кричала я в трубку – як ти могла? Я тобі довіряла, ми знайомі з тобою з дитинства. Якщо я на цьому тижні не оплачує відсотки по штрафу, банк подасть на мене в суд.
Але замість відповіді Світлана в трубці я почула короткі гудки. Я була в повній розгубленості і нерозуміння того, що мені робити.
Майже годину я сиділа на підлозі біля ліжка і дивилася у вікно. Після я все-таки зуміла взяти себе в руки і почати думати шляхи вирішення в ситуації, що склалася.
У понеділок, прийшовши на роботу, я попросила видати мені аванс за 4 місяці вперед. І ввечері відразу віднесла гроші в банк і оплатила відсотки. Для мене настав режим найсуворішої економії.
Про походи в салон і йогу довелося забути на найближчі пару місяців. Харчувалася гречкою і дешевими макаронами. Потрібно було ще платити за квартиру.
І про своє улюблене захоплення – живопису – теж довелося залишити. Але раптово, можливо від відчаю в голову мені прийшла думка про те, що можна спробувати продати свої картини. Їх накопичилося вже достатньо, все одно лежать на шафі і збирають пил. А так може кому знадобляться і сподобаються.
Вранці суботи я зібрала всі свої картини, зробила для них гарні рамки і відправилася на алею. Був моторошно соромно і некомфортно. Я ніколи нічого не продавала в своєму житті, та до того ж ще й на вулиці. На алеї було вже повним повно народу, всі гуляли, придивлялися раз у раз до творчих хендмейд.
До кінці алеї я побачила вільне містечко, розстелила клейонку, розклала картини і сила на бордюр. Голову я намагалася не піднімати, мені було дуже страшно і ніяково від однієї думки, що мене можуть тут побачити мої знайомі.
-Як же Світу могла так вчинити ?! – не вкладалося ніяк в моїй голові.
– Скільки коштує картини ваші? – раптово порушив мої роздуми чий то чоловічий голос і я побачила біля своїх картин чорні, начищені черевики.
Піднявши голову, переді мною стояв чоловік, в довгому плащі, злегка повненький, але яка має своєю доброю посмішкою на обличчі – це акварель?
– Так, акварель – відповіла я – 400 гривень.
– За 350 візьму всі десять.
– Всі десять? – радісно перепитала я і чоловік кивнув – добре.
Я спакувала всі картини в плівку і поклала в великий пакет. Чоловік несподівано простягнув мені свою візитку.
– Ви знаєте, мені на наступному тижні потрібно буде ще десять, встигнете підготувати?
На візитці було написано: Андрій Васильович, директор магазину «подарунковий рай».
– Звичайно встигну – відповіла радісно я.
Андрій Васильович був для мене рятівним колом. Три місяці я поставляла йому свої картини в магазин. Завдяки йому, мені стало легше справлятися з моєї фінансовою ситуацією і навіть вдалося виплатити відсотки, що залишилися.
Зі Світланою ми перестали спілкуватися. Вони з Кирилом виплатили борг.
І в цьому мені допоміг Костянтин. Перейнявшись моєю ситуацією він ні разу дзвонив Кирилу і злегка погрожував йому, що якщо вони зі Світланою не виплатять борг, їхнє майно буде заарештовано.
У Костянтина були зв’язки у МВС. Одного разу він прийшов до Світлани з Кирилом додому з двома своїми високими, стрункими знайомими в формі.
І наступного ж дня мої колишні друзі оплатили піврічний борг банку. Я ж через два місяці після спілкування з красенем Костянтином переїхала до нього, відновила свої заняття малювання і змінила роботу.
Ось так раптово, коли здавалося б, що в свої 35 ти відчуваєш себе нeвдaxою, знай, що саме зараз твої мрії почнуть збуватися.
