Віра влаштувалася на своєму звичайному місці, розклавши баночки з солоними грибами на прилавку. Ось уже багато років вона збирає і солить гриби не тільки для себе, рідних і знайомих, а й на продаж. Так що в сезон грибів ринок ставав звичним місцем збуту її продукції.
Щоб не нудьгувати в очікуванні покупців, Віра прихопила з собою любовний роман і сиділа, втупившись поглядом в сторінки пристрасної історії.
– Почому грибочки? – зійшов на неї чоловічий солідний голос звідкись зверху.
Вона підняла очі і побачила над прилавком чоловіка років п’ятдесяти п’яти, в костюмі і краватці. У Віри всередині, немов блискавка блиснула.
Перед нею стояв її колишній чоловік Василь, з яким вона прожила сімнадцять років, і який кинув її п’ятнадцять років тому. Пішов до молодої. І ця молода стояла поруч з ним.
Вона виглядала доглянутою,і здавалося, що хвилину тому вийшла з дорогого салону краси. Довгонога білявка з розпущеним волоссям, з величезними, як крила метелика, віями, пухкими нафарбованими губами, в сукні з глибоким декольте розглядала її баночки з грибами.
Простягнувши руку з тонкими пальцями і модним манікюром, вона стала крутити в руках прозору банку, намагаючись розгледіти все, що в неї покладено.
Вперше за п’ятнадцять років Віра бачила перед собою людину, яка залишила її заради молодої коханки. Він, звичайно, змінився: посивів, погладшав, але впізнати його можна. І Віру він теж впізнав, як тільки вона підняла на нього погляд.
Взагалі Віра продавала танше за літрову банку. Але поява колишнього мужика, та ще з розлучницею, настільки вибило жінку з колії, що вона брязнула перше-ліпше.
Парочка перезирнулася. Дівиця не знала в обличчя Віру, тому була незворушна і прийняла Верин слова за чисту монету.
– Ну, а що, – звернулася вона до чоловіка, – треба брати. У нас завтра гості. Ретинського люблять грибні делікатеси, ось і здивуємо. – Вони у вас хоч смачні? – звернулася блондинка до Віри.
– Брати, так брати, – сухо сказав Василь, – чого питати. І діставши з кишені піджака гаманець, відрахував гроші. Поклавши їх на прилавок, взяв банку з грибами і пішов геть зі своєю пасією.
Увечері сусідка абияк достукалася до Віри і ахнула, коли побачила її заплакане обличчя. На кухонному столі – немитий посуд, порожні банки, графин і закуска.
Взагалі Віра не зловживала, але нинішня зустріч вибила грунт з-під ніг. Сусідка Олена пам’ятала історію розлучення Віри з чоловіком, тому новина їй була не в дивину.
– Ну, а що ти хочеш ?! Повинні ж ви були колись зустрітися! – стала заспокоювати подругу Олена. – Ти ж знаєш, бізнес у твого Василя в нашому місті і квартира тут куплена для нечастих наїздів.
– Хіба такий я уявляла собі нашу зустріч?! – витираючи очі і ще більше розмазуючи туш по обличчю, голосила плаче Віра. – Ти ж пам’ятаєш, як я казала, що не бути йому щасливим на моєму нещастя. А він мені висловив: «Як була простачкою сільською, так і залишишся нею, кухарка».
– І ось сьогодні я з цими банками, на ринку, а він в костюмі, дорогим парфумом пахне та ще з цією своєю лялькою. Щасливий…
Віра закрила обличчя руками, не в силах стримати ридань.
– Так він мене сьогодні по бетонній підлозі морально розмазав. І чому я банкою в нього не запустила?!
– Та ти що?! Схаменися! – стала трясти за плечі подругу Олена. – Ще не вистачало скандал в громадському місці влаштувати. Де потім гриби продавати будеш?
– А ну їх до дідька ці гриби! – махнула вона рукою. Не піду я на ринок і в ліс не поїду більше, – схлипувала жінка. – Ти уявляєш, я ж йому літрову банку груздів за таку велику суму продала. Не знаю, хто мене за язик смикнув в п’ять разів ціну загнути. А він гроші виклав, банку схопив і зі своєю втік.
– За скільки? Ну, ти даєш подруга! Ось це по-нашому, по-бойовому! Молодець! Так його – перебіжчика! Треба було ще вищу ціну звернути.
– До ціни мені? – продовжувала ділитися своїм болем Віра. – Він ошатний, як ніби в ресторан зібрався. А я сиджу, майже не нафарбована, в футболці, бриджах трикотажних і куртці. Ні тобі зачіски, ні макіяжу… Я адже як хотіла, – приклавши руку до грудей, немов кажучи про щось сокровенне, продовжувала свою сповідь Віра, – я всі ці роки мріяла зустріти його при повному параді: в красивому платті, з зачіскою, де-небудь в торговому центрі, в парку. Але не на ринку за прилавком. Скажи, що я дурна! Дурна – так?!
– Ні, Вірочка, ти не дурна. Розумію я твої почуття, несподіваною була зустріч. Але не накручуй ти себе. Чим ти погана? Виглядаєш молодше за свої роки, фігурка акуратненька у тебе. А то, що з грибами, так це ж твоє хобі.
Олена, обняла подругу за плечі. Ну, заспокойся, нічого страшного не сталося. А може він і сам не в шоколаді, ти ж не знаєш.
– З глузду з’їхала? – стрепенулася Віра. – Судячи з вигляду, у нього все добре. І діти, напевно, є, – і Віра знову розплакалася.
Однією з причин розлучення Василь називав, щоВіра не може мати дітей, і це дуже боляче вдарило по її нервах під час розриву з ним.
– Ну й добре, – продовжувала заспокоювати Олену сусідку, – а ми давай крапельок вип’ємо і бай-бай.
Проспавши години дві, Віра встала, вмилася і пішла мити посуд. Прибравшись в кухні, почала налагоджувати сумку на завтра. Пішла друга хвиля груздів. Треба їхати.
В цей же вечір в новому елітному будинку Василь сидів на кухні купленої їм квартири, в якій недавно був зроблений євроремонт. Від його презентабельного вигляду, в якому він постав на ринку перед Вірою, не залишилося і сліду. Махровий халат на Василя був недбало підперезаний. На столі стояла пляшка білої і відкрита банка з Верених грибів, якими він закушував.
В кухню увійшла Аліна.
– Досить жерти, – грубо сказала вона чоловікові.
– А ти не бачиш, що я відпочиваю? – ліниво відповів Василь. – Можу я хоча б один вечір не думати про роботу?
– Банку залиш, для гостей куплена, – і дружина простягла руку, щоб прибрати зі столу гриби.
– Не чіпай! – підвищив голос Василь. – Нічог твоїм гостям не буде, відпочиваю я сьогодні, у мене може вечір зустрічей.
– Ти що здурів? Які зустрічі? Сидиш, сам на сам квас, селюк. – І Аліна, різко розвернувшись, вийшла з кухні.
– Тепер селюк, а раніше котиком був – подумав про себе Василь.
Він давно вже був Василем Вікторовичем серед партнерів по бізнесу. Працював без просвіту. Будинок – повна чаша, дружина не працює, син вчиться в Англії. А вдома і поговорити ні з ким. Одного разу, за кілька днів до дня народження, відкрив Василь двері своїм ключем, Аліна в залі з подружкою базікала. І донеслося до Василя: – Напилок йому подарувати, щоб роги легше спилювати було.
І скільки потім не допитувався він до дружини, геть відмовлялася. – Ми, – каже, – анекдоти розповідали.
Василь і сам потім себе переконав, що ні про нього мова. Так легше живеться.
– Ех, Віра, права ти була – з сумом розмірковував Василь, – не став я щасливим на твоєму нещастю. А з тобою мені було добре. На природу відпочивати – завжди запросто. І в наметі спали, і в машині, і на риболовлю їздили.
А тепер ось подавай елітний відпочинок. Тільки за кордон визнає, в ліс ні ногою – там же комарі. Одне добре – син є. Ось за сина Алінці спасибі. Копія – я. Тільки далеко.
Втовкмачила пацану в голову закордонне навчання, тепер бачимося раз на півроку.
Василь підчепив виделкою гриби і з апетитом почав жувати.
– Солонина у Віри завжди відмінна була, – повернувся до спогадів Василь. – І взагалі готувала смачно, друзі заздрили. Що не блюдо – шедевр кулінарний.
А може їй грошей дати на власне кафе? – осінила Василя чергова спонсорська думка. Ніііі, Вірка – вона горда, ні за що не візьме.
Це Аліна спочатку до стелі від кожного колечка підстрибувала. А Віру не задобрити. Та й заміжня може вона. Навіть оком не моргнула, коли мене побачила. Але ж впізнала.
Волосся у неї завжди влітку трохи вигоряє, колір стає злегка рудуватим, і їй йде такий відтінок. Лице засмагле.
– А у Алінки вже не справжнє. Немов збожеволіла вона на цій індустрії краси, все ідеальні форми шукає. Краще б готувати навчилася, набридла ресторанна їжа.
Зараз би у Віри повечеряти. Ага, розмріявся, так вона мене і чекає. Навіщо я їй після зради?
Бродить вона за своїм лісі, дихає свіжим повітрям, живе собі на втіху, а тут одна кабала.
Василь опустив голову, підперши руками. І так просидів хвилин десять.
– Гаразд, спати треба, завтра важлива зустріч, – подумав про себе Василь. Потім піднявся, закрив банку із залишками грибами, поставив її в холодильник і відправився лягати в іншу кімнату.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
