Любов Павлівна золота людина була. Так про неї всі говорили. Тільки чомусь була, вона і зараз є. Та ось життя в неї змінилося.
На роботі начальниця – чудова. У неї навіть кличка підпільна – мати. Любов Павлівна виду не подає, що відомо їй, але в душі дуже цим пишається.
Що там казати – вона мамою завжди на п’ять із плюсом була. Навіть приятелі синочки – ті і взагалі не своїм мамам спочатку проблеми несли. Ні, до неї йшли ділитися.
А крім сина Віталіка, Любов Павлівна і не мала нікого. І сама не знала, як так вийшло. Подружки інститутські по дискотеках, а в неї червоний диплом світло у вікні. Так і вилетіла у світ. Не те щоб без чоловіка, без друга. Натомість диплом свій отримала. Звичайно, червоний.
А на роботі як там кар’єру робити треба. Схаменулась тільки, коли начальником відділу стала. У віддаленому філії співробітник один симпатичний був та й з головою дружив теж. Ну Любов Павлівна у філію той у відрядження і напросилася. Місяць всього й пройшов, вже й повертатися можна. А за два, коли на перше УЗД пішла, що у неї Віталік і впізнала.
Хлопець народився всім подружкам на заздрість. Як підріс – у Любов Павлівни залицяльник з’явився. І заміж покликав, тут Віталіку вона його і представила.
А пацан, що ви думаєте, взяв та мужику і ґудзики біля плаща зрізав. Чоловік з розумінням виявився. Потоваришуємо ще, сказав. Тільки Любов Павлівна швидко свій вибір зробила. Між життям своїм особистим та сином. Та й синок, треба сказати, маму не підводив. Школа з медаллю, потім університет, все як у людей і загалом, навіть краще.
Дівчат, як не наводити, приводив. І Любов Павлівна, як рідна раділа кожній. Тільки не трималися дівчата у Віталіка щось. Зустрічається з Оленькою місяць. Дивись, а вже не Оля в нього, а, наприклад, Наталя.
І хіба Любов Павлівна проти якої з них? Та вони у неї розумниці всі були.
Так вони й жили собі та одного разу Віталік привів чергову дівчину, Надю – медсестру! Нехай не з лікарні звичайної, але медсестру ж! Ну Любов Павлівна спочатку поганою себе показувати не стала. Привітною з Надею була. А ось із Віталіком свою лінію гнула. Все перепробувала і про специфічний запах натякала, і що вуха завеликі, і ще багато чого. Тільки все одно, що в стінку горох кидала.
Загалом, одружилися вони. Але Любов Павлівна з невісткою та дня під одним дахом не прожила. Ще до весілля квартиру на дві розміняли.
Молоді, ті, звісно, у гості приїжджали кілька разів. Але на Любов Павлівну як знаходило що. До кожної дрібниці чіплялася. І сіла не так, і ніж не так узяла. Хліб і той не так нарізала навіть. А чого той хліб різати? Його ще на хлібокомбінаті на скибочки поділили.
Став Віталік один маму відвідувати. Та тільки й він покинув. Нудно ж сидіти та слухати все про одне – яка ж його Надя.
І десь за рік, раптом дзвінок. Любов Павлівна та вже й спати зібралася. Трубку взяла – а там Надя і якийсь голос слабкий. Любов Павлівна толком і не зрозуміла – начебто треба до лікарні, а де Віталік?! Наступного дня до лікарні, який їй Надя назвала, помчала. А їй і повідомляють – онука у вас, вітаємо.
Любов Павлівна давай Віталіку дзвонити, а в ній у відповідь, що не обслуговується той номер. Коли Надя прокинулася, дочекалася. Та й дізналася, що за кордонами поїхав Віталік. І там у нього інша сім’я. А що трубку спочатку не брав – так щоб від матусі «А я тобі казала!» не почути. А потім, коли все закрутилося і не до неї вже було.
Любов Павлівна за фруктами-соками з’їздила, передачу передала. А як з нею, матір’ю, міг так вчинити її Віталік?!
Розплющила Любов Павлівна очі, а біля ліжка Надя сидить. І обстановка якась не та. «У лікарні, ви, – Надя пояснила, – тільки рухатися вам не можна. Це все нерви”
Через два тижні і вставати почала. Надя переїхала до свекрухи і доглядала за нею. Так утрьох і жили. Добре, дівчинка тиха виявилася.
Наразі Вірочці вже сьомий рік пішов, а Надя лікарем стала. Любов Павлівна пишатися не втомлюється – он дочка у мене розумниця яка! Так утрьох і живуть. Свекрухою поганою була, але знаю – ідеальної тещею точно стану!
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
