– Моя сестра заміж зібралася нарешті! – розповідає тридцятирічна Поліна. – Ми вже думали, так і буде вона одна, тридцять сім років їй, як-не-як, а ніяк. Знайшла-таки гідного, ха-ха-ха! Весілля планує, плаття, ресторан, все як треба. У подорож до Відня поїдуть…
– Весілля – це здорово! Мама-то ваша, мабуть, рада? Вона так цього чекала…
– Та ти знаєш, там така справа, що ми і не знаємо з мамою, радіти чи що… Загалом, наречений-то у неї – з дитиною!
– Слухай, ну дивно було б, якби чоловік в такі роки був без дітей. Адже йому не шістнадцять? Більш-менш ровесник нареченої?
– Не шістнадцять, звичайно, йому сорок майже. Але справа в тому, що дитина живе з ним! Матері там немає. Хлопчикові вісім років, є няня, яка з ними вже мало не з народження. Пару раз в місяць бабуся бере на вихідні. Але основний час дитина з батьком! Ось так. Буде наша Оля справжньою мачухою. Ти уявляєш?
Чесно кажучи, важко це все уявити. Сестра, дітей не любить, і не любила ніколи. На «дітних» подруг, колишніх однокласниць і колег дивилася з жалістю і почуттям переваги, впевнена, що замотані садками та лікарняними «матусі» в глибині душі їй заздрять.
Ну ще б пак: Ольга струнка, стежить за собою, займається спортом, живе цікавим життям. Робить кар’єру і добре заробляє, купила квартиру, автомобіль, об’їздила десятки країн.
Змогла б вона провернути все це, будь у неї на руках нехай навіть одна дитина? Навряд чи, впевнена Ольга.
Зараз вона на голову вище ровесниць тому, що їй не потрібно поспішати в сад, хвилюватися, відпрошуватися, пропускати вечірні наради, дзвонити няні в середині робочого дня. Вона легка на підйом, в будь-який момент може вилетіти у відрядження або на відпочинок, і взагалі, належить тільки собі.
Живе для себе.
– І так буде завжди, тому що я не хочу дітей! – заявила Ольга рідним ще в двадцять років.
– Та ну тебе! – відмахнулася тоді мати. Передумаєш ще сто раз!
– Не передумаю! – підняла ніс дочка.
І правда, не передумала. Дитина є у Поліни, трирічна дочка, але Ольга не відчуває до племінниці якихось там особливих почуттів.
Немає і не було намірів ні взяти дівчинку на руки, ні пограти, ні привезти іграшку в подарунок. І це не від жадібності, а просто тому, що в дитячих магазинах Ольга відчуває себе інопланетянкою.
Вона не уявляє, що можна купити трирічній дівчинці, і не горить бажанням вникати в цю тему.
Поліна вже змирилася з тим, що сестрі діти не цікаві в принципі, і не ображається. Ну ось такою вона людина.
А тепер Ольга виходить заміж за чоловіка з порівняно невеликим дитиною.
– Хм. А сама-то вона як собі це уявляє?
– Вона каже, що не буде займатися дитиною, уявляєш? Це дитина її чоловіка, буде цілком зі своїм батьком… У хлопця в квартирі своя кімната, він ходить в школу і на якісь гуртки, няня в курсі всього. Няня його зустрічає, годує, слідкує за уроками. Якщо що, є батько, на крайній випадок – бабуся. Ну, будуть, може, зустрічатися за вечерею та й то не завжди!
– А вона взагалі з дитиною знайома?
– На рівні «Матвій – це Оля, Оля – це Матвій. Оля буде жити з нами». Не знаю, як все вийде у них, і навіщо Ользі це треба, але зараз поки вона сповнена оптимізму і не бачить проблем. Мовляв, дитині гірше не буде, він нічого не втрачає. Каже, а як жінки з дітьми заміж виходять? Перш за все шукають чоловіка собі, а не дитині тата…
– Ну, з цим можна і посперечатися…
– Бувають і винятки, звичайно, але в основному так. І мало хто з чоловіків щиро зацікавлений в чужу дитину, особливо якщо своїх дітей немає, але ж живуть же якось… Людина, Ольга не зла, ображати хлопчика не буде, я думаю. Хоча, за її характером і життєвим переконанням, їй потрібен бездітний чоловік, звичайно. Ну або хоча б такий, діти якого живуть зі своєю матір’ю.
А може, дійсно, нічого особливого не відбувається? У дитини є все, що потрібно для життя. Якщо його люблять батько і бабуся, це вже немало.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
