Вона не була гарна.

Знаєте, коли він прийшов до нас вперше, я аж задихнулася від його краси. Такої краси просто не буває, подумала я тоді. Мені було 14. Моїй бабусі тоді було 65. Вона теж сказала – він бог. Не знаю де познайомився з ним батько, але він став з’являтися в нашому домі регулярно. З батьком вони то переписували якусь музику, то просто під музику розкладали на тарілочках бутерброди і попивали біленьку. Поки пили – розмови, сміх, жарти. Він був не тільки красивий як бог, але ще і чарівний.

Коли він приходив, я скасовувала всі свої туси з друзями. Які можуть бути кіно, коли вдома сам…

Він був військовим льотчиком. Одного разу він навіть прийшов у формі. Це було взагалі даремно, тому що для мене, чотирнадцятирічної дівчинки, це було занадто.

І він почав мені снитися ночами.

Але це навіть була не дитяча любов. Любов – це до людини, а він бог.

І одного разу це сталося – він запросив батьків в гості. Напросилася я або так взяли – не пам’ятаю. Але факт, що взяли і я з нетерпінням чекала зустрічі з його дружиною. Яка вона мала бути красуня, думала я, йдучи тоді з батьками до нього, якщо він, бог, звернув на неї увагу.

Я не зможу описати що я відчула, коли вона відкрила двері. Тільки скажу, що якби мене м’яч поцілив по голові, я б засмутилася і розчарувалася в навколишньому світі менше. Вона була негарна. Зовсім. І ні грама косметики на обличчі. Сіра, білява, безбарвна… миша.

Я розгублена зайшла в будинок з відчуттям, що мій світ перевернувся, що я тепер 14 ти річна дівчинка зі зруйнованою психікою. І що якщо є на світі несправедливість – то ось вона, переді мною.

Потім ми сіли за стіл і ця жінка заговорила.

Вона виявилася доктором наук з біології, вона виявилася шалено цікавою людиною, я сиділа за столом, розкривши рота, і ловила кожне її слово. А потім я зловила себе на думці, що я перестала бачити, що вона не красуня.

А потім я подивилася на нього і мені здалося, що він теж вже не такий красивий і вони зрівнялися і цілком підходять одне одному. І пішла я звідти з відчуттям, що в цілому все логічно і зрозуміло.

Він ще кілька разів приходив до нас, а потім вони поїхали в іншу країну. Військовий льотчик, напевно його просто перевели на інше місце служби.

А через багато років я дізналася, що він став нерухомим, лежить, і його дружина стала для нього і руками, і ногами, і доглядальницею, і мамою. Що вона замінила йому весь світ. І що вона його любить і не кидає, і що він без неї тепер ніщо.

Я не знаю, що він, красень, рівних якому я потім не зустрічала ніколи в житті, побачив у цій сірій дівчинці, коли вирішив одружитися з нею. Розум? Можливо. Думаю, вона вже була розумною ще не будучи доктором наук з біології. Харизму? Можливо. Вважаю, в молодості у неї могло бути і це.

Але…

Ми не знаємо, для чого нам бог дає супутників життя і як ми вихоплюємо їх оком з натовпу. Що нас притягує одне до одного? Це загадка.

Але я дуже часто, згадуючи його, думаю, що він в натовпі, побачивши цю непоказну дівчинку, побачив у ній свою опору і тил.

І не помилився.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!