– Вона прекрасно знала, що дитина мені не потрібна! – каже тридцятирічний Олег. – З самого початку я їй сказав, що ставати батьком не планую. Вона була згодна жити без дітей! По крайній мірі, на словах! А сама влаштувала цю нісенітницю!
…Олег з Юлею знайшли один одного шість років тому на сайті знайомств. Дівчині довго не щастило в особистому житті: до Олега у неї був якийсь напівдитячий студентський роман, скінчилися нічим і тиша надовго. При тому, що Юля мила, господарська, симпатична, домашня, з відмінною фігурою – знайти чоловіка вона чомусь довго не могла, хоча дуже хотіла.
Сайт знайомств був черговим відчайдушною спробою влаштувати особисте життя. І не підвів.
Відносини розвивалися стрімко, через чотири місяці молоді люди вже жили разом. Юля вважала, що їй пощастило. Олег був надійним, відповідальним, щедрим, турботливим, радував дівчину всілякими романтичними дрібницями, у вихідні приносив каву в ліжко, балував і носив на руках. Обидва до тремтіння закохалися один в одного. Раніше Юля не вірила, що так буває.
– Ну ось, нарешті і на твоїй вулиці свято! – раділа за неї подруга. – Та ще й який! Справжній принц на білому коні. Погодься, такого варто було почекати…
Затьмарював щасливу картину єдиний штрих: Олег категорично не хотів дітей. А Юля, треба ж так, не уявляла собі щасливого життя без дитини.
Про своє небажання обзаводитися потомством Олег повідомив відразу, але Юля чомусь не надала його словам особливого значення. Зрозуміло, що після тижня знайомства про дітей думати і говорити рано. І через місяць рано. І через півроку, коли тільки з’їхалися, мабуть, теж. Які діти? Треба притертися, звикнути один до одного, пожити для себе…
Але ні через рік, ні через два позиція Олега в цьому питанні не змінилася. Про дітей він як і раніше, і слухати не хотів.
Юля вже що тільки не робила: і вмовляти намагалася, і переконувати, і ненав’язливо показувати милих малюків на вулиці, і «не тиснути, може, дозріє», погодившись про людське око, що діти поки не потрібні…
– А чоловік ніколи до дітей готовий не буде! – радила їй найкраща подружка, яка тільки недавно народила другого. – Якби я чекала, коли мій чоловік дозріє, до цього часу би без дітей жили! А тепер він радий і щасливий, дякую говорить за дітей! Моя порада – не чекай і не умовляй, ти втрачаєш час! Потім сам дякувати буде. Бери справу у свої руки… Як-як! Придумай, як! Справа нехитра!
Справа дійсно виявилося досить-таки нехитрим: на третьому році спільного проживання Юля, опустивши очі, засмучено повідомила Олегу про незаплановану дитину.
…Такої бурхливої реакції ні Юля, ні її подруга-порадниця від Олега не очікували. Він кричав, як поранений звір, проклинав усе на світі і метався по квартирі, запихаючи Юлині речі в сумку. Куди тільки поділася вся його лицарська галантність. У «незапланованість» чоловік чомусь не повірив ні на хвилину.
– Ну ти почекай поки переживати! – трохи збентежено вмовляла Юлю подруга. – Це у нього шок! Від щастя! Оговтається ще. Прибіжить миритися, ось побачиш! Може, навіть завтра вже прибіжить…
Миритися Олег не прибіг ні на наступний день, ні потім.
У належний час Юля народила дитину, встановила через суд батьківство і подала на аліменти. Олег зараз робить все, щоб по максимуму від них «відкосити». Змінює роботи, влаштовується на сірі зарплати, працює неофіційно.
– З людиною, яка надходить підло, нічого церемонитися! – знизує Олег плечима. – Сама винна!
Юля з дитиною зараз живе дуже скромно, практично на межі бідності, у мами-пенсіонерки, працювати толком не може і мабуть, зможе ще нескоро. Гроші їй дуже потрібні. Олег в курсі цієї ситуації.
– Олег, але так теж не можна! – намагаються напоумити чоловіка деякі знайомі, які опинилися в курсі справ. – Мучиться твоя дитина…
– Я дитини не хотів, – як заведений, твердить Олег. – Народити його – була не моя ідея. Він мені не потрібен! Юля народила його сама, обманом – я їм після цього нічого не винен! Вона поступила зі мною по-свинськи – я тепер можу робити точно так же!…
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
