fbpx

Вони познайомилися близько місяця тому. Все складалося чудово. Але у Наталії зародилося невелике занепокоєння. З деякого часу щовечора Віталій приїжджав до неї на вечерю. Але продуктів у будинок не привозив. Наталя соромилася просити його про це, як гостинність перш за все

Вони познайомилися близько місяця тому. Все складалося чудово. Але у Наталії зародилося невелике занепокоєння. З деякого часу щовечора Віталій приїжджав до неї на вечерю.

Але продуктів у будинок не привозив. Наталя соромилася просити його про це, як гостинність перш за все. На вихідні вона їхала до нього до будинку з городом та невеликим садом, гарною банькою.

Востаннє, їй довелося везти макарон, крури, хліб і масло закінчилося.

І до кінця місяця, живучи на два будинки, вона зрозуміла, що до зарплати не дотягне. Тому і переборюючи сором’язливість попросила Віталія купити продуктів, щоб було з чого готувати вечері.

Написала список і трохи заспокоїлася. Віталій не заперечував і по дорозі обіцяв заїхати в магазин.

Ранок у вихідний день. Наталя вирішила приготувати смачний обід і спекти пирогів. Простоявши біля плити до двох годин, потім вимивши начисто кухню, вона присіла біля вікна і стала чекати на приїзд милого їй чоловіка.

Ноги втомилися, цілий день біля плити: борщ, східний плов із курячим м’ясом, салат. І звісно пироги з яблуками. Пироги вона пекти не вміла. Але для нього постаралася зробити смачними, рум’яними, з корицею.

Він приїхав до третьої години.

– Привіт люба. Я купив, що ти просила. Але майонезу, помідорів і курки, і ще чогось не купив та й м’яса нормального не знайшов. Та ось тобі десяток яєць, дві стегенця, цибуля та яблука з мого городу.

Він дістав усе з пакета на стіл. Наталя здивовано дивилася то на продукти, то на нього. Вона не знала, що сказати, бо соромилася здатися не вихованою, боялася, що він звинуватить її в жадібності. Але була не була:

– А що то за яйця? Голубині?

– Ти що. Це курячі яйця.

– А чому вони такі маленькі?

– Розпродаж у магазині.

– Ти купив найдешевші?

– А цибуля – це для розсади? Але я не маю городу, де мені його садити і навіщо. Я просила цибулю нормальну, щоб замаринувати її для салату.

– А що не так?

– І яблука. Це ж найкисліші яблука з усіх, що в тебе є. Ти що не міг набрати червоних з іншого дерева?

– Та не міг. Їх зібрала моя дочка, ще у вихідний і забрала.

– Але ж у тебе залишилися яблука на веранді в коробці.

– Я про них забув.

– Слухай, а може мені з усього цього зробити тобі обід, прямо зараз? Як ти гадаєш, смачно буде?

– Ну, що ти гніваєшся. Ми з тобою разом поїдемо в магазин, і ти все вибереш. Адже я чоловік і не вмію вибирати продукти.

– Проте, собі в холодильник ти вмієш все вибирати і в курці знаєшся, в рибі та м’ясо знаходиш.

– Ну припини. Я голодний, а в тебе такі пахощі. Я зі сходового майданчика відчув.

Вона швидко відставила все привезене на підвіконня і перейшла на гостинну господиню. Борщ був за особливим рецептом по-литовськи, Віталій його так хвалив, що попросив добавки.

Плов теж вдався, розсипчастий, зі східними спеціями. Ну і звичайно пироги та ароматний чай. Після обіду Віталій запитав:

– А плов ще лишився?

– Так, звичайно. Донька прийде ввечері ще поїсть, та й там на всіх вистачить.

– А наклади мені у контейнер на роботу. Дуже він у тебе ароматний і в міру соковитий, пальчики оближеш.

– Я дуже рада, що тобі сподобалося.

– Але знаєш, м’яска обмаль. Я люблю, коли прямий кусок. Знаєш, в інших будинках мене краще годували.

Наталя стояла здивовано з відкритим ротом. Образа підступала до горла.

– Що ти сказав?

– У моєї колишньої…так прямий шматок м’яса завжди мені на тарілку…

Читайте також: Я не знаю, скільки заробляє мій чоловік, а він не знає, скільки заробляю я. Звичайно, приблизно ми здогадуємося, але виду не подаємо. У нас роздільний бюджет, це зручно та нормально для двох дорослих самодостатніх людей, які вирішили бути разом

Наталка різко розгорнулася, знайшла пакет, склала всі його продукти. Взяла його за руку і провела в коридор, до дверей:

– А що таке? Для чого цей пакет?

– Двері відкриті. А йди туди, де краще годують дорогою.

– Наталко! Та ні, все чудово. Я ситий.

– Знаєш, і я сита. Так що вперед…

Дівчина з полегшенням закрила за ним двері. І раділа, що нарешті такого хлопця позбулася.

Фото ілюстративне, спеціально для ibilingua.

You cannot copy content of this page