Все почалось з того, як мама і свекруха підійшли до нашого з Борисом весілля. Я деякий час до організації їх обох залучала, але коли зрозуміла, що мама вносить один негатив, її відсторонила. І ось тепер вона на мене ображається, а сваха для неї взагалі – ворог номер один.
Коли я нарешті знайшла чудового хлопця, з яким я можу бути щасливою, відбулось те, що мене сильно засмучує.
Мама приревнувала мене до моєї свекрухи Богдани Андріївни. Здається, вона просто заздрить тому, наскільки хороші мої з нею стосунки. Ще гірше, що я не знаю, що з цим робити.
Я б назвала стосунки з мамою нормальними. Вона була не зовсім люблячою матір’ю, але й не “відьмочкою”. Вона виховувала мене, піклувалася про мене, але її ніколи особливо не цікавили мої глибинні почуття.
Можливо, ще й тому, що її мати була досить холодною до неї. Я ніколи не звинувачувала свою маму. Як я можу змусити когось любити мене більше, чи не так?
У підлітковому віці я зрозуміла, що довіряти мамі немає сенсу. У чотирнадцять років я просто перестала говорити їй деякі речі. Якщо мені кортіло з кимось поділитися історією, я ділилася з бабусею. Потім мама дивувалася, чому вона не знала те і те з самого початку.
На перший погляд ми з мамою були друзями, але мені чогось не вистачало в наших стосунках. І тільки зараз, у свої тридцять, я можу надолужити згаяне.
Я знайшла чудову людину п’ять років тому. Саме тоді Борис став моїм чоловіком. Зі спокійним серцем можу сказати, що я справді щаслива. Цьому сприяє як моя любов до Бориса, так і стосунки з його матір’ю Богданою Андріївною.
На момент планування весілля між мамою та Богданою Андріївною була принципова різниця. Моя мама сказала мені, що я маю одягнути на весілля. Богдана Андріївна запитала, чого б я хотіла.
Це вирішило, хто допоможе мені у підготовці до весілля. Богдана Андріївна вислухала мене і запитала, чого я бажаю. Вона справді поважала мою думку. Мама просто ходила і наказувала, що там має бути.
Я довіряла більше своїй майбутній свекрусі, тому майже все святкування організовувала з її допомогою. І для мами стався переломний момент. Вона почала ревнувати наші стосунки.
Ми іноді втрьох їздили кудись разом, але мама була якась зайва. Вона не могла розслабитися і просто бути собою.
Вона продовжувала дошкуляти нам і особливо Богдані Андріївні. Вона часто говорила в її адрес неприємності. Вона вказувала на її недоліки, ніби сама була ідеальною.
Чим більше вона намагалася образити мою свекруху в моїх очах, тим більше я тягнулася до неї. На сімейних святах мама використовувала Богдану Андріївну як мішень. Одного разу я не витримала і попросила маму припинити це.
– Я не знаю, що ти намагаєшся зробити своєю поведінкою, але ти повинна відпустити це. Це незручно. Богдана Андріївна – чудова жінка, і у тебе немає причин так поводитись, – відкрито сказала я.
Типова реакція моєї мами, що вона не розуміє, про що я говорю, мене не здивувала.
Я кілька разів вибачалася перед свекрухою за свою маму. Ми двоє стали справжніми друзями. Я їй вірю. Коли мене щось турбує, я дзвоню їй. Я шукаю в ній розради та підтримки. Я знаю, що мама б мене так не підтримала. З іншого боку, мені шкода, тому що я б дуже хотіла мати такі стосунки з рідною мамою.
Але над цим мають працювати обидві сторони.
Я впевнена, що коли у нас з Борисом будуть діти, я буду їм найкращою мамою-подругою.
Богдана Андріївна добра, добросерда людина, чиє серце на правильному місці. Про маму цього не скажеш, на жаль!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua