Все село гуділо, але на мене ніхто навіть скоса не глянув. Все ж відбувалося на їх очах. Цю витівку свекруха з чоловіком затіяли. Як тільки я не просила їх схаменутися, нічого не виходило. – Давайте віддамо ці гроші тій людині, якій вони будуть потрібніші. Бог же високо, все бачить. Не беріть цей “камінь” на себе! Благаю!
– І не треба мене переконувати, Оксано Іванівно! – вигукнула невістка, дізнавшись всю правду. – Ви теж винні! Можете навіть не шукати мене, я подаю на розлучення. Я вже говорила про це і попереджала. А що буде з вашим синком, мене більше не цікавить!
Не минуло й кількох годин, як уже все селище знало про все, що відбувається з Любою. Її чоловіка відвезли на обстеження, а на цю автівку вона й дивитися не хотіла.
Люба, не довго думаючи, забрала дітей, зібрала речі і пішла геть із цього будинку. Як не дивно, всі засуджували тільки стару Оксану Іванівну, а дівчину ніхто не звинувачував.
А почалося все кілька місяців тому. Люба ходила селищем і просила фінансово допомогти чоловікові. Сусіди допомагали, бо знали, що родина хороша. Назар – хороший зварювальник, завжди всім за невелику плату допомагав. Кошти Люба збирала досить швидко, всі охоче допомагали.
Дівчина дякувала кожному, хто допомагав їм у складній ситуації. Через деякий час сім’я поїхала до столиці на обстеження, після чого повернулися з гарною новиною: те, що говорили в області, не підтвердилося, але гроші на процедури все одно потрібні, хоч і не таке дороге.
А вже незабаром Назар та його мати прикупили іномарку. Люба благала не чинити так, повернути гроші, що залишилися, або дитині, якійсь віддати, кому вони будуть вкрай необхідні. Але її ніхто не слухав, а чоловік перестав розмовляти з нею. Дівчина таки наважилася, зібралася переїхати від цієї родини до своїх батьків.
Фото ілюстративне
