Василь з Оксаною зустрілися коли їм було по 23 роки. Познайомились вони в електричці. Оксана жила в іншому селі, яке знаходиться на самій границі з Польщею. Молоді, щасливі, закохані. Всі дивились на них і казали, яка чудова буде колись сім’я.
Сам Василь виріс у багатодітній сім’ї, крім нього у батьків було ще четверо синів. Батьки трудилися на роботах в колгоспі. Важко було, звичайно, та діти, як могли, допомагали батькам.
І ось настав той час, коли Василь зрозумів, що пора вже й одружуватися. Оксана на його пропозицію одразу ж погодилася, вона розуміла, що ця любов дана їй з небес. Їх радості та щастю не було меж. Йшла підготовка до весілля. І тут виникла невеличка проблемка, та це лише на перший погляд їм здалось, що “невеличка”.
А справа була ось в чому. Сім’я Василя була дуже побожною, вони кожної неділі ходили в церкву. Сім’я Оксани також відвідувала щонеділі храм, правда, іншої віри…
Не знаю, як у вас, та в нас на Львівщині такі закони, що коли хлопець йде за зятя, то шлюб беруть саме в тій церкві, в яку ходить наречена. Тому вінчатися вони мали саме в храмі нареченої. Для них це було не легко, та все правильно обдумавши, прийняли рішення, що так, значить так.
Підготовка набирала оборотів. Наречені обрали для торжества ресторан, куплені обручки, вже й готова сукня нареченої, та костюм для нашого Василя. Здавалося, що ніщо і ніхто не завадить цьому щастю.
За тиждень до весілля, наречений та наречена запросили своїх гостей на торжество, де за нашими традиціями їх благословляли на довге та щасливе сімейне життя.
Все сталося за 7-м днів до весілля. Тітка, рідна сестра мами, прийшла до них, щоб ті не наробили найгіршої халепи у своєму житті. Вона плакала та благала зупинити це неподобство. За її мірками, це весілля не має відбутися, а все тому, що наречена не ходить в ту церкву, як вся їх родина, і це неприпустимо, щоб їх Василь брав там шлюб.
Все село затамувало подих, почувши цю новину: “Весілля не буде”. Такого ніхто не очікував – за тиждень до торжества…
Не можу написати, в якому стані була Оксана та її родина, бо живемо ми не близько. Та лише можу припустити, що для дівчини це пережити було не легко. Її коханий Василь піддався переконанням тітки, та розірвав з нею усі зв’язки.
Ні, я не скажу, що йому було легко. Та й самим батькам було не в силах дивитися на його розпач. В той час в селі збиралася бригада, для поїздки на заробітки. Туди вони й відправили його, щоб той забув про все, як поганий сон.
Минуло декілька років. Василь почав зустрічатися з дівчиною з нашого села, і звичайно ж, вона ходила в “його” церкву, як вимагає його сім’я. Вони відгуляли весілля, з’явилися дітки, та не все в нашому житті проходить гладко.
На фоні стресу та переживання Василя підкосила недуга. До сьогоднішня дня з ним не все добре. Односельчани зі сльозами на очах дивляться на колись такого солідного красеня, який ніби в одну мить перетворився на немічного чоловіка. Така ж доля чекала і його тітку, яка влізла в чуже щастя…
Ось така сумна історія. Я надіюсь, що всі зрозуміли, чому вийшло саме так.
Не заважайте чужому щастю…
Автор – Наталя У
Передрук суворо заборонений!
Фото ілюстративне – kv.oblast.online
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook
