Ми з чоловіком живемо в райцентрі недалеко від Львова. Разом були 12 років, у нас двійко діток, 10 і 4 роки.

У мене в Польщі давно живе з родиною старша сестра, у них там, недалеко від Кракова, з чоловіком невеликий свій будинок і бізнес.

Тому коли сталося повномасштабне вторгнення, ми на родинній нараді прийняли рішення, що я з дітьми їду подалі від небезпеки, до сестри.

Чоловік залишився дома, мої батьки також. У нас в обох є квартири, мою однокімнатну ми давно віддали під оренду, в в чоловікові двушці жили.

Провели ми в Польщі з дітьми більше року. Я працювала в сестри й зятя на фірмі, заробляла, з дітьми допомагала моя мама, яка теж поїхала з нами.

Також я отримувала гроші від своїх квартирантів, бо ми так з чоловіком домовилися, що йому зараз на життя цілком вистачає його зарплати, а нам з дітьми більше треба.

У мене виходило відкладати гроші, мирне небо над головою, діти в безпеці – свої плюси життя в Польщі точно є.

Але я все рівно дуже скучала за чоловіком, та ц діти хотіли до тата. А мама так та давно рвалася додому.

Ось тільки Денис все умовляв мене залишатися в Польщі, тримати дітей у безпеці, казав що в Україні дуже важко і не спокійно. Та ми й самі бачили це з новин.

Ну й те, що я у сестри заробляла приблизно тисячу доларів на місяць теж мене стримувало якийсь час.

Але зрештою мама моя сказала, що ми як хочемо, а вона їде додому. Я й собі подумала, що краще вже діти з вересня будуть навчатися й ходити в садок в Україні, тому нам треба повертатися.

Так ми і зробили. Ми з мамою нікому нічого не сказали, зібралися, сіли в машину й поїхали. Маму я завезла до неї додому, а сама з дітьми поїхала до чоловіка.

По дорозі ми з дітьми уявляли, яка то буде тату радість, який він буде здивований, як обіймати нас усіх!

Але вдома ми застали мого чоловіка Дениса з нашою кумою Оксаною, хрещеною нашого молодшого синочка.

Оксана, розлучена, з однією дочкою, жила на іншому краю нашого міста.

Але зараз вона стояла на моїй кухні в милому домашньому халатику, смажила картоплю на вечерю. Її мала дивилася мультики в дитячій, а Денис без футболки, як він завжди ходить дома, розгублено кліпав на мене і дітей очима.

Пояснень мені від них обох не треба було від слова «зовсім». Сцену я теж не влаштовувала.

Поцілувала дітей, все їм пояснила, залишила з рідними турботливим і відповідальним татом, а сама поїхала до мами.

Тиждень пожила з мамою, поки зʼїхали мої квартиранти, а зараз іде живу в своїй однокімнатній квартирі.

Діти з Денисом, там просторіше, там звична для них обстановка. Денис і Оксана не дуже раді такому розкладу, але мені байдуже.

Мені тепер треба з нуля знову влаштувати своє життя. Я подала на розлучення, скоро відкрию кав’ярню.

Мені в тому допомагає мій давній друг, у нього теж драма – родина залишається в Німеччині, дружина там зустрічала іншого.

Може, у нас з Андрієм і вийде щось згодом, але має минути якийсь час, щоб ми відновилися. Зараз нам просто цікаво разом. Ми підтримуємо одне одного, він допомагає мені у справі, бо має в ній досвід.

Всі рідні вважають мене ненормально, навіть мама. Ну а що? Він батько, вона мама хрещена. Я на вихідних забираю, гуляємо разом.

Я влаштовую своє життя, подобається це комусь чи ні.

Всім добра й миру, будьте щасливі.

Автор – Олена М.

Передрук без посилання заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.