Я присвятив своє життя лише сину Михайлу, про дочку Ірину я зовсім не турбувався. Я сподівався, що мій син стане в майбутньому великою людиною, а вийшло з точністю до навпаки.
Михайло – ледар, а Ірина – успішний лікар. Нещодавно вона стала мамою чарівної дівчинки, і я дуже зрадів, що тепер в мене статус дідуся. Але Ірина не хоче впускати мене у своє життя.
Хоча у мене двоє дітей, я завжди віддавав перевагу сину Михайлу. Я так і не знайшов дороги до своєї дочки Ірини.
Тепер я хотів би виправитися і проводити більше часу з нею та її родиною. У неї прекрасна дочка, якій я хотів би віддати свою любов. Але Ірина вирішила, що в її житті немає для мене місця.
Коли на світ з’явився Михайло, я відразу побачив у ньому маленького футболіста. Я планував його майбутнє і хотів здійснити його разом з ним. Я був у повному захваті від нього. Він був моїм маленьким хлопчиком, яким я сильно гордився.
Коли у нас з дружиною з’явилася друга дитина – донечка Ірина, і я вперше взяв її в руки, я нічого не відчув. Мене тягнуло лише до Михайла.
Від нього я відчув, що він мав мене як приклад для наслідування. Я робив усе, що бачив у його очах. Моя дружина Стефа часто попереджала мене, що так робити не гоже.
Я ігнорував заперечення і продовжував ігнорувати Ірину роками. Я ніколи в житті не вчився з нею, ніколи не був на жодному з її шкільних зборів.
Мені здається, вона ніколи не чула від мене жодного слова похвали, вдячності чи любові. Все, що було в мені, я хотів передати Михайлу. Пізно про це плакати, але це була помилка.
Моє різне виховання також вплинуло на них двох. Михайло і Ірина не мають стосунків один з одним. Вони чужі один одному. У дочки не було вибору, тому вона схилилася до матері.
Михайло любив і тата і маму. Жінка не зробила такої помилки, як я. Вона однаково любить наших дітей.
Я сподівався, що мій син стане відомим футболістом. Через багато років він залишив багатообіцяючу кар’єру. Він почав заглядати до чарки, перестав ходити на роботу, і зв’язався з поганими друзями.
Дочка натомість стала лікарем, якого поважають і багато говорять хорошого у нашому місті. Вона віддана і добра людина. Коли дружина сказала мені, що я стану дідусем, я не став чекати нічого і поїхав провідати доньку.
Ірина навіть на поріг мене не пустила.
– Чого ти тут хочеш ? – холодно привітала вона мене.
– Вітаю, мама сказала, що ти чекаєш дитину. Я буду дідусем!
– Я був щасливий і хотів обійняти доньку.
– Я чекаю дитину, але не хочу, щоб ти був для неї дідусем, – сказала Ірина, відвертаючись від мене. – Ти не був хорошим батьком, яким ти будеш дідусем? – додала вона і зачинила двері.
Я не хотів здаватися і почав регулярно спілкуватися з дочкою. Іноді вона приймала мої запрошення, але зрештою це нічого не вартувало.
Одним словом, вона звинувачує мене в тому, що я роками не звертав на неї уваги. Незважаючи на те, що я вибачився і пообіцяв загладити провину, Ірина мене не пробачає.
Я сподівався, що вона передумає, коли малюк з’явиться на світ. Свою внучку Софійку я бачив лише раз, а їй вже рочок виповнився.
Ірина відганяє мене від себе та своєї родини. Я намагаюся пояснити їй, що я не можу змінити минуле. Я хочу, щоб вона зрозуміла, що я шкодую про свої вчинки, і я прошу другого шансу.
Але поки що вона непохитна і тверда, як камінь. Моя Стефа відвідує внучку, проводить з нею час. Мені доведеться лише чекати і надіятись. Питання в тому, чи пробачить мене колись Ірина.
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua