Вся моя рідня, на чолі з чоловіком, стояли з квітами та кульками під парадним. Як потім я дізналася, шістнадцятирічну Галину зустрічали дві молоді дівчини і такий же хлопчина, який ніби був “замовлений”, щоб з нею пофотографуватись. Все це робилось для того, щоб люди не говорили: “О, так вона ж без батька це дитя на світ привела! Як же вона впорається?” Галину я звинувачувати не маю права, вона просто до цього не була готова. Переживала тільки за Юлю.
***
Лежала зі мною в палаті дівчинка Галина. 16 років їй було в той момент. Лежали ми в одному боксі, але в сусідніх палатах. А зі мною перебувала Оксана – жінка років сорока, яка стала мамою другої доньки. Перший раз ми перетнулися з Галиною зранку, коли вона “безпардонно” вийшла з душу з однією тільки пелюшкою.
З її розмови було зрозуміло, що вона приїхала не з міста, це потім підтвердили медсестри, коли збирали інформацію про місце проживання. Привела вона на світ попередньої ночі дівчинку, з густим чорним волоссям. Наші з сусідкою дітки і поруч не стояли зі своїми ріденькими шевелюрами, але за вагою та їм сильно поступалася.
Весь наступний день дитина молоденької дівчини плакала не перестаючи. Спочатку ми думали, що з дитиною якісь проблеми, але, крадькома заглянувши в сусідню палату, Оксана сказала пошепки: “Мати зовсім дитину на руки не бере. Лежить у ліжку з навушниками, поки малюк плаче в ліжечку”
До нас часто стали заглядати медсестри на цей плач. Молода мама тільки руками розводила і говорила: “А що я зроблю? Нехай плаче”. Сама вона не годувала, але по телефону скаржилася комусь на заcтої. Чекала догодовування, який видавали строго по годинах. Дитина висмоктувала суміш і засинала від безсилля. Але не надовго. Минав час і знову плач і байдужість матері.
Мити дитину теж вона не хотіла. Ми з сусідкою тільки те й робили, що по черзі бігали до умивальника мити брудні “булки”. Іноді Галина зривалася і кричала на дочку, яку назвала Юлею. Але та починала плакати ще більше. Їй тепло материнське було потрібно, відчуває ж, що мама поруч. Ми з Галиною розговорилися, коли оформляли свідоцтва нашим діткам.
Батька дитини вона записувати не хотіла, і працівниця сказала дати дитині будь-яке батькові. Як я зрозуміла, він і знати їх не хоче. Вона часто розмовляла з сестрою по телефону, і я один раз почула, що Галя питала, чи знає батько малятка про те, що вона народилася. “Не знає? Ну і не говори, толку то…” В останній день дівчина давала настанови сестрі, які речі привезти на виписку.
У неї ще був брат, який теж повинен був приїхати в цей день. Галина вийшла на виписку переді мною. Мої родичі вже були там, але чекали моєї черги. Чоловік потім розповів, що Галину зустріли дівчина і хлопець, з яким вона фотографувалася, ніби вони пара… ніби вона не мати-одиначка. Напевно, щоб ніхто не подумав нічого поганого, щоб було все, як у людей… Галину я звинувачувати не маю права, вона просто до цього не була готова. Переживала тільки за Юленьку. Сподіваюся, її мати забезпечить дитині гарне дитинство і гідне життя.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
