Мене звуть Олександра, мені 37 років. Півтора роки, як вийшла заміж за Дмитра, йому 42. І хоч у нас є невелика різниця у віці, повірте, цей союз є абсолютно взаємним і рівнозначним. Заробляємо ми практично однаково, та й на свою зовнішність я ніколи не скаржилася.

Проте є проблема. Справа в тому, Діма пішов із сім’ї прямо до мене. Ні, я його не вела, я навіть не відразу дізналася, що він був одружений. А діло було так: незважаючи на середні доходи Дмитра, його колишня дружина Ольга хотіла завести третю дитину. Сама вона постійно була в декреті і ніколи не працювала. А грошей, ясна річ, не вистачало. А тут ще й третього подавай!

Отже, Дмитро зібрав речі та поїхав на орендовану квартиру. Втім, не забуваючи частину зарплати віддавати дружині. Надалі подружжя не знайшли спільного знаменника і розлучилося. Тільки через якийсь час ми з ним познайомилися і він одразу переїхав до мене. У мене житло просторе, але чоловіча рука йому не завадила б.

І деякий час ми справді жили душа в душу. Я дізналася про минуле свого чоловіка, але мені було байдуже. До того моменту, коли вперше за довгий час не зателефонувала Оля. Звичайний дзвінок від колишньої, якісь там питання зі старшим сином у школі. Потрібно забрати, вислухати тираду від завуча та довезти додому. Ну що ж, всяке буває, заразом і з дитиною побачиться.

Потім були й інші випадки, коли ніхто, крім Діми, не міг допомогти. Наприклад, відвезти стару пральну машину на ремонт, домовитися з місцевим провайдером провести інтернет-кабель у квартиру. І ще купа всього по дрібниці.

Розумієте, так? Колишня мого чоловіка має батьків, брата і купу подруг, які вічно приходили до неї в гості, поки Дмитро був на роботі. І з половиною її прохань могла б впоратися навіть дитина, але їй завжди потрібна допомога саме від діми.

Якось це дивно, чи не так? Ой, забула сказати ще щось: усі родичі Олі досі впевнені, що Дмитро ось-ось нагуляється і повернеться до неї назад. Мовляв, це просто такий період.

Хоча мені він каже, що йому не потрібні минулі стосунки. Побачитись з дітьми на нейтральній території та без колишньої дружини – це максимум того, що він хоче. А те, що він так часто їздить допомагати Олі, – це просто такий у неї зараз період, що все йде навперейми. Мовляв, вона скоро розбереться, як жити самій, а поки йому потрібно трошки їй допомагати.

Але в моєму розумінні Оля поводиться просто неприпустимо. Використовувати роль жертви, щоб повернути чоловіка… Ну, що може бути нижче?

Тепер розповім, чого я, власне, написала всю цю історію. Вся справа в останньому «проханні» дорогої Олечки. Ми з Дмитром сиділи на кухні, вечеряли. Дзвінок, і я вже розумію, хто це може нас турбувати о 8-й вечора.

Після довгої телефонної розмови Діма мовчки глянув на мене і почав збиратися. Виявилося, що його син захворів і його мама сама ніяк не впорається.

Усі вихідні Дмитро не брав слухавки. А до кінця неділі прийшов весь пом’ятий і з винною фізіономією. Каже, там сумна ситуація, мабуть, захворіли усі. У відповідь я почала висловлювати, не стрималася, чому тоді покликали його, а не когось із родичів? Виявляється, вільними були лише її батьки, а вони ж старі – їм хворіти не можна… А мені, виходить, можна!

Ось такі справи, тепер я думаю про те, щоб щось змінити у стосунках, якщо не обірвати їх взагалі. Це що ж виходить? Бігатиме й надалі Діма до дружини, а жити буде в мене? Адже я дійсно ризикую і все інше.

А ще, ну поміркуйте, його ж не було так довго. Як ви думаєте, може там взагалі всі здорові, а це просто такий спосіб легально провести час із колишньою? Я вже нічого не розумію, чесно. Порадьте що небудь, бо голова обертом.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.