fbpx
життєві історії
– Вигнати мати з дому? А дочка теж має право на щастя, на сім’ю і дитину

– Ось так в житті буває! – мало не в голос реве п’ятдесятилітня Варвара Федорівна. Джерело

– Я ж все життя заради неї, заради дочки! Ростила, любила, все робила! заміж більше не вийшла … Ну ось, отримала на старості років подяку. Стусаном під зад! .. Проміняла мене на мужика … Виставила мати з квартири і не скривилася …

Свого часу, двадцять шість років тому, Варвара Федорівна приїхала в столицю з села. У місті вчилася, працювала, зустріла свою любов, вийшла заміж, народила Вероніку. На жаль, з чоловіком не склалося.

Чоловік на той час був чоловік досить-таки спроможний, і відразу після розлучення в рахунок аліментів купив однокімнатну квартиру в місті, яку оформив на дочку.

Варвара Федорівна тоді була згодна на все: вибирати особливо не доводилося, жити їй було ніде, а повертатися до себе село, в дерев’яний полубарак з купою родичів, не хотілося зовсім.

У цій квартирі, купленої батьком для Вероніки, мама з донькою і прожили до цього дня. А кілька місяців тому Вероніка почала збиратися заміж.

Хлопець начебто хороший, але, на жаль, не москвич. Дружину привести йому рішуче нікуди. Але це не біда – вважає Вероніка. Житло є у неї.

Читайте також: «Люби мою дочку, як свою»: отримала лист з минулого!

Проблема тепер тільки в одному – маму потрібно кудись дівати. Бо жити всім разом в однокімнатній квартирі – нонсенс.

– Роби, як вважаєш за потрібне! – сказав Вероніці батько, до якого вона звернулася за порадою.

– Квартира твоя – і юридично, і фактично. Я більше нічим допомогти не можу, свій борг перед вами обома я виконав. Далі розбирайтеся самі …

Вероніка вважає, що мати цілком може зараз знімати кімнату, а на пенсії поїхати до себе на батьківщину, в той будинок, звідки приїхала в столицю багато років назад. Так, там давно вже живуть її, материні, брати-сестри з сім’ями, і Варвару Федорівну ніхто не чекає.

Але і не виженуть – частка власності у неї там є. Та й взагалі, село – це не столиця, великих проблем з житлом там немає. Влаштуватися можна, кімнату зняти у кого-небудь – на це навіть пенсії вистачить.

– А що робити? – розводить руками Вероніка. – Мені брати іпотеку? Орати без продиху з чоловіком удвох, не мати можливості ще років десять народити дитину? Маючи своє житло?

Майбутній чоловік пропонує такий варіант, але я не згодна! І знімати теж при таких даних не бачу сенсу. Мати ще не стара, їй навіть до пенсії ще кілька років. Вийде на пенсію – я готова їй допомагати.

Але віддати своє житло і піти на вокзал з чоловіком і майбутніми дітьми, щоб їй було добре – це занадто! … Вона прекрасно все життя знала, що квартира не її. Знала, що дочка росте …

За двадцять років могла б напружитися і щось купити собі, хіба ні? ..

Хто винен, що вона цього не зробила? .. Вероніка – монстр, грабує з дому рідну матір заради мужика?

Або «рідна мати» в даній ситуації теж не блищить?  А дочка теж має право на щастя, на сім’ю і дитину … Як би ви вчинили на її місці – багато хто пішов би в іпотеку з нуля, тільки чесно?

facebook