Звуть мене Ауріка. Вирішила я вийти заміж, бо майже 30, а я ще не знаю, навіщо туди ходять. Ні до кого не нав’язувалась, жодних натяків не робила, Родіон якось сам з’явився у моєму житті і сам зробив пропозицію. Але мова не про те, як все сталося, а про те, що з цього вийшло.
А вийшло те, що півроку, як одружені, а щастя немає.
Я знаю, що у всіх різні критерії, вимоги та поняття. Але чому так виходить? Так, я не супер модельної зовнішності, але досить симпатична. спортивна. У гаджетах днями не сиджу, працюю, готувати вмію – жоден чоловік не скаржився; брюликів мені ніхто не дарував, крім бабусі, на машину заробила сама. Вдома завжди чисто, лад і все випрано. Що я роблю не так?
Радик заявляє, що може прожити тиждень на 100 гривень на “Мівіні” та пельменях, щиро не розуміє, навіщо їздити за продуктами щотижня до магазину і навіщо я намагаюся вразити його новими кулінарними шедеврами. Навіщо потрібне прибирання хоча б раз на тиждень – він теж не розуміє.
Зате мій благовірний дуже добре розуміє навіщо споживати пінне 2-3 рази на тиждень, грати в ігри та годинами сидіти в айфоні.
Ми всього півроку одружені! Не 5-10 років, щоб можна було мене не помічати та жити своїм життям. Родіон ніколи не робить мені компліментів, ніколи не запитує, як у мене справи, якщо мені не добре, він ніколи не буде сидіти поруч і доглядати, він просто піде грати в ігри свої.
Мене не вітає з днем народження, 8 березня і будь-яка нагода для свята відсікається фразою: “Навіщо з кожної дати робити подію, я не збираюся їх запам’ятовувати”.
Він мені ніколи не дзвонить, просто так, щоб сказати пару слів, дізнатися, як минає день, щоб просто написати щось ніжне повідомлення. Цьому теж є виправдання – він же зайнятий!
Я якось уявляла це по-іншому, що хоча б перші 2-3 роки буде якась романтика, почуття і ніжність, вихідні разом, прогулянки, спільні плани та мрії.
Радик не бачить приводів навіть щоб зі мною розмовляти. Говорить: ну, йди знайди собі друзів, тільки відчепися. Тільки одного разу я знайду – і що? Ким я тоді буду?
Так, характер у мене не простий, але він виник у результаті не дуже легкого життя. Так, я не ідеальна, але я якось прагнула підтримувати, дослухатися та бути доброю дружиною. Але мені не дано.
Не дано зрозуміти, як догодити принцу. Мабуть, сьогоднішнім принцам треба щось інше. Щоб завжди мовчала, завжди раділа, що він удома, готувала “Мівіну” і щоб у тебе не боліла голова. А найголовніше – з’являлася, як джин з лампи, коли йому захочеться. А в іншому щоб його життя було як і раніше: без проблем, друзі-гараж і нікому нічого не винен. Ось тільки так не буває.
Коли ми починали зустрічатися, Радик весь час дивувався і не розумів, чому мене всі колишні чоловіки не цінували. А тепер сам чинить так само, але й у цьому, мабуть, моя вина.
Він цілком собі добрий і багато чого вміє, може, він просто не любить мене? Але навіщо тоді одружився?
Чому тепер я маю прощати повну неуважність, відсутність підтримки та ігнорування?
І коли питають, куди я дивилася і навіщо вийшла заміж, я починаю думати, що, може, не так уже й погано залишитись сильною незалежною жінкою з кішкою? Чому треба вважати це найсумнішим розкладом? Чому всі думають, що краще ось так витратити своє життя на «принца», зате у суспільства не буде до тебе претензій і ярликів.
Знаю, що зараз мені скажуть, що я не права, що не вмію бути гарною дружиною, що родина – найголовніше.
Але я вірю, що буває інакше і в когось бувають щасливі сім’ї.
А я поки що п’ю чай з м’ятою і осмислюю фразу Родіона, яку він вчора видав, що мені знайдуть заміну за місяць.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
