Мені 29 років, я заміжня, маю дворічного синочка. У мене є батьки і рідна сестра. Живемо з чоловіком окремо, бо коли я вийшла заміж я відразу переїхала до нього. У моєї сестри теж своя сім’я, їй 36 років, і вони теж живуть окремо від наших батьків.
Вирішили ми всі разом цього літа поїхати на дачу наших батьків. Я взагалі не часто там буваю, але просто в цьому році склалася ситуація, самі знаєте, яка, от я й подумала, чому б не відвести дитину на природу, до бабусі і до дідуся. І тут почалося найнеприємніше!
Моя сестра немов сказилася від нашого приїзду. Почалися постійні скандали з нічого, а мама чомусь завжди приймає її бік, навіть коли так само не права!
Одним словом, за 2 тижні вони не раз доводили мене до сліз.
Мій син з’їв жменю малини, і у нього почалося з животиком, ну це ж буває в будь-якої дитини і навіть у дорослого. Але я почула від сестри стільки слів! Щоб моя дитина не підходила до її дітей, бо він заразить їх (було чим, звичайно, “заразити”)… А коли я іноді заходила в будинок тихо, і мама з сестрою не чули, я постійно чула, як вона кричить на мого малого дитину за те, що він помацав її 10-річної дочки іграшки!
І ці обговорення – на постійній основі… В мене з матір’ю завжди були не прості відносини, все, що я робила, їй не паодобалося, все було не так. Образи, принеження – це було моє дитинство.
На сестру вона, на відміну від мене, жодного разу не підняла руку. Але я завжди прощала, іноді думала, ніби так повинно бути.
Але зараз у мене своя сім’я, і я сама вже мати. Я поїхала, звичайно, з дачі, купила квиток, забрала малого – і додому. Само собою, я почула, що могла б і потерпіти вже, раз приїхала заради дитини, що я егоїстка! Але як терпіти? Добре, я все життя терпіла, але свою дитину не дозволю ображати!
Коли я приїхала додому, моя мама відразу ж активізувалася: почала дзвонити, ніби нічого й не було. Як завжди в її репертуарі… Але я вирішила не спілкувати ся ні з нею, ні з сестою зовсім, хоч і не знаю, чи правильно це, чи ні.
Але я не розумію, як мати може ділити своїх дітей по принципу когось люблю, а когось не переношу. Мені так прикро! І через те, що сестра божеволіла через свої дешеві іграшки, які я, до речі, їй сумками носила, коли в неї народилися дітки. А з моєю дитиною поділитися ними вона гидує. бачте. Ми не бідні, не брудні і не заразні, у мене пристойна родина! За що так?
Я після приїзду не розмовляла з матір’ю, тому що знаю: ми просто не зможемо поговорити нормально, вона завжди мене перебиває, вона завжди права! Але я вперше за 30 років не зможу закрити очі і знову сказати: та нічого, буває! Може, просто пробачити їх і відпустити, викреслити зі своєї реальності?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
