fbpx

Виявляється, перший день Ніна Едуардівна в гостях пройшов непогано, другий непогано. А на третій день чоловік Маргарити, Микита, повернувшись із роботи додому, застав заплакану дружину і читаю їй нотації тещу. Микита церемонитися не став: повів дружину у спальню заспокоюватися, щільно зачинив за нею двері, взяв тещину сумку, запхав у неї речі, замовив таксі до вокзалу і квиток на найближчий потяг: – Дякую, така допомога нам не потрібна! Мамо, вам, здається, пора додому!

Захистив дружину – виставив тещу з дому.

– Тут у нас свекруха до Львова з’їздила! – розповідає тридцятип’ятирічна Валентина. – Дочка в неї повинна була народжувати та й вона вирушила «допомагати з дитиною». Щиро кажучи, допомоги її ніхто не просив. Навпаки! Ритка, дочка її, взагалі жахнулася, коли почула, що мати до неї їде. Але ж ти знаєш нашу Ніну Едуардівну! Якщо вона щось вирішила, то їй ніхто не указ.

Свекруха Валентини, Ніна Едуардівна, людина справді складна – владна, безкомпромісна, жорстка. Її молодша донька, тридцятирічна Маргарита, шість років тому втекла, за словами Валентини, не лише тому, що знайшла роботу – передусім від тотального материнського контролю.

Але до кінця звільнитися від гніту так і не змогла – мати примудряється виховувати дорослу дочку і по телефону з іншого міста, незважаючи на те, що та вже заміжня і з дня на день сама буде матір’ю.

– Ритка мені подобається – вона добра, мила, домашня така! – розповідає Валентина. – Але, на жаль, зовсім не боєць. Відстояти межі, сказати жорстке «ні», та просто не брати трубку не може! “Це ж мама, як я скажу їй не приїжджати”.

Зважаючи на все, Ніна Едуардівна теж навіть не допускала думки про те, що дочці може бути не в радість її візит. Іноді вона дзвонила дочці і фантазувала, як вони виховуватимуть немовля, коли дочка народить.

– Підгузки ці одноразові не надумайте навіть купувати! – казала вона. – Нема чого дитину мучити. Я вам платинок нашию, з марлі! У два шари, дуже зручно, сохнуть моментально, штук тридцять зробимо та вистачить! Пелюшки у мене є, ще від вас з Олежкою залишилися -фніжки рівні були. Які костюмчики? Не треба цього, не вигадуй! Я сорочечки привезу. Мила дитячого треба купити побільше, пратимемо. У вас є в чому білизну кип’ятити? Ех ви, молодь!

Кілька разів Маргарита дзвонила Валентині, радилася, як хоч трохи вгамувати материнський запал: Валя одна з небагатьох оточуючих, хто зміг вибудувати з Ніною Едуардівною більш-менш нейтральні стосунки.

– Може, ти поговориш із мамою, га? – ледь не плакала позов по телефону. – Скажеш їй, що не треба їхати? Я не хочу, щоби вона приїжджала! Мені не потрібна жодна допомога!

Валентина пробувала поговорити зі свекрухою, але безуспішно. Та зібралася їхати, та ще заздалегідь, за кілька тижнів – щоб добре підготуватися до знаменної події.

У призначений день Валентина зі своїм чоловіком Олегом проводили Ніну Едуардівну на вокзал, забрали до себе її кішку, вислухали масу доручень, чим годувати тварину і як її доглядати. Свекруха також віддала синові ключі від своєї квартири, просила заїжджати хоч раз на тиждень, поглядати, як і що, поливати кактуси.

– Надовго, виходить, виїжджала?

– Судячи з її настрою та кількості багажу, їхала на пару місяців мінімум. А через три дні дзвонить чоловік, хто він мені – зять? Я в цих родинних зв’язках не дуже знаюся, ну, не має значення. Говорить – зустрічайте маму! Я її посадив на автобус, через кілька годин буде у вас. Ми з чоловіком дивимось один на одного квадратними очима, нічого зрозуміти не можемо. Ритка ж ще навіть не народила, термін за тиждень! Що трапилося?

Виявляється, перший день Ніна Едуардівна в гостях пройшов непогано, другий непогано. А на третій день чоловік Маргарити, Микита, повернувшись із роботи додому, застав заплакану дружину і читаю їй нотації тещу. Микита церемонитися не став: повів дружину у спальню заспокоюватися, щільно зачинив за нею двері, взяв тещину сумку, запхав у неї речі, замовив таксі до вокзалу і квиток на найближчий потяг.

– Дякую, така допомога нам не потрібна! – заявив Микита. – Мамо, вам, здається, пора додому.

Ніна Едуардівна намагалася протестувати, але Микита акуратно, під лікоть, вивів її на вулицю, сів із нею в машину, проводив до самого вагона, посадив на місце і при ній зателефонував до Олега – зустрічайте, мовляв, мати!

– Мати приїхала похмуріше хмари, звичайно! Злиться на всіх, на зятя, на Ритку! Я, кричить, на них опікуюся пожаліюсь, таким не можна довіряти дитину!

Зять вчинив як справжній чоловік – захистив дружину?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page