Вже багато років я працюю в одній із київських клінік. В мене багато рідних та друзів, з якими я радо зустрічаюся і при потребі допомагаю. І ось на днях телефонує мені Володя, дивно, що я взагалі його впізнав, бо не бачились вже купу років. – Привіт, Андрію! Чи не міг би ти мене, по-приятельськи, обстежити в своїй клініці? – Я, звичайно, нікому не відмовляю, але думаю, це був його останній візит.
Старі “друзі”!
– Алло, Андрію, це ти? Це Володя, пам’ятаєш мене? Як у тебе справи?
– Привіт, Володя, скільки літ, скільки зим… Років десять тебе не чув. У мене все по старому, кручусь, працюю…
– Я тобі якраз по роботі телефоную. Чи не міг би ти мене, як свого старого друга, подивитися позачергово, а то у мене щось болить і я не знаю що.
– Володю, я тебе звичайно подивлюся, тільки запам’ятай одну річ: мої старі друзі всі зі мною, а ті хто телефонує лиш тоді, коли щось припече, ті просто пацієнти…
Бережіть своїх друзів!
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
