Вже через тиждень після весілля Мар’яна господарювала в невістках у Стефи. – Мам, а вівсянка у вас де лежить? – Я тобі не мамка, – сказала обурена свекруха. – Називай мене на ім’я по батькові. – Добре Стефа Федорівна. – Мар’яна усміхнулась, і продовжила свою роботу. – Нічого-нічого! Скоро все закінчиться. У нашого ж сина здоровий глузд є. Не довго він цю “баришню” з села терпіти буде, – сказала Стефа до чоловіка.
***
– А куди шапку можна притулити? – запитала Мар’яна. – Покласти, – автоматично поправила її Стефа, неодмінно дивлячись на сина. – Мамо! – спробував захистити свою наречену син, але Мар’яна сказала: – А шо? Нехай твоя мамка мене поправляє! У мене ж діти, я повинна говорити правильно.
“Боже! “притулити”, “мамка”, “діти”… Які діти?”- промайнуло в голові у Стефи – коректора з багаторічним стажем. – Мамо, Мар’яна в дитячому садку працює, – прояснив ситуацію син.
“Дострибався… догулявся… Ось і отримуй тепер. Які дівчата були! Валина дочка – перекладач. Олина – старший бухгалтер”, – думала Стефа. Стефа з чоловіком надавали синові повну свободу, і ось результат: сільська дівка окрутила хлопчика. “Ну нічого, гени і здоровий глузд візьмуть своє”, – заспокоювала себе Стефа.
– Мам, а вівсянка де? – запитала Мар’яна у Стефи через тиждень після весілля. – Мар’яно, називай мене, будь ласка, на ім’я – по батькові, – строго сказала Стефа. – Добре, Стефа Федорівна, – зітхнула Мар’яна.
А через місяць приїхала тітка Мар’яни, яка виростила її після втрати матері (батька у Мар’яни ніколи не було). Огірочків привезла, варення, сметанки… Довелося стіл накривати. – Заспівай, Мар’янко, – попросила тітка, і Мар’яна заспівала.
Дзвінкий, чистий голос вразив свекруху і трохи примирив її з тим, що відбувається. – Гаразд, їхати треба, свахо, – сказала тітка. – Права була Мар’яна: хороша ти, Стефка, баба, хоч і інтелігентна! На весіллі-то і поговорити до ладу не встигли…
Свекруха, чекаючи, чим скінчиться весь цей безглуздий фарс, спостерігала за сімейним життям свого сина і з подивом бачила, як змінюється її хлопчик. Мар’яна з ним як з дитиною – “миленький мій”, “золотий мій”, а він і радий старатися: і по дому почав щось робити, і на дачу разом з сім’єю їздить, коли раніше тільки і чули від нього, що у нього інтелектуальна робота, а для господарських потреб є спеціально навчені фахівці.
“Молодець, Мар’янка! – говорив чоловік Стефі. – Взяла нашого телепня в оборот”. І друзі, з якими раніше хитався бозна-де по барах, тепер приходили до них в будинок: Мар’яна стіл накриє, нагодує всіх, посидить з ними. “Нехай краще під нашим наглядом”, – пояснювала невістка свекрусі свої дії.
– Хоча скоро йому не до друзів буде! Мар’яна посміхнулася і погладила живіт. Ходила Мар’яна легко – свекруха раділа: в їх жіночому колективі яких тільки історій про вагітних не розповідали, а через дев’ять місяців народила дочку, потім через два роки сина. – Ну як там твоя селючка? – запитували у Стефи на роботі. – Так нормальна дівчина, – сердито відповідала Стефка, обурюючи себе за те, що, не розібравшись як слід, розповідала всім про неосвічену невістку.
А так-то якщо подивитися? У Валі дочка досі принца чекає, у Олі – розлучилася давно, а наша – і мати відмінна, і господиня чудова, і на роботі цінують. Чула Стефа, коли онуків з саду забирала, як завідуюча говорила одній з матусь: 2У Мар’яни Василівни група не гумова, всіх дітей до неї не всунеш”.
А уколи жодна медсестра так не зробить, як Мар’яна: “Потерпи, потерпи , миленька!” Але ж зовсім не боляче! Минуло п’ятнадцять років. На черговій річниці весілля сина раділи Стефа зі свекром, дивлячись на сина з невісткою: внуки чудові, своя квартира, а відносини – як в перші роки шлюбу. І тітка Мар’яни тут же, друзі сина, колеги Мар’яни. – Заспівай, дочко, – звернулася свекруха до Мар’яни. – Зараз разом заспіваємо, золотий мій, ти нам музику включиш? – покликала вона чоловіка.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!