Вже минуло п’ять років з дня нашого весілля. і Василь всерйоз задумався про дитинку. Я вирішила не допускати такої помилки, як подруга, і поставила чоловіку умову. Він спершу подумав, що я жартую, а Лідія Митрофанівна каже, що світ такого не чув. Я їх розумію, вони хочуть онуків, але мені то що
– Мій чоловік дуже хоче дитину! Весь останній рік тільки про це і говорить!
Хочу сказати, Василь у мене просто чудовий. Спокійний, впевнений, відповідальний, надійний. Те, що треба для сім’ї. Разом ми вже чотири роки. Живемо добре.
Чоловік носить мене на руках, забезпечує, дає можливість займатися улюбленою творчістю і ні в чому не перечить.
Я сама не розумію, що зі мною. Я боюсь, і вважаю, що це неймовірна відповідальність, і не кожна людина на таке погодиться. А ще мене лякає те, що нам не хватить на дитинку грошей. Це ж скільки всього купити треба одразу, а потім різні розвивайки, одяг щоразу купляти, дитинка ж дуже швидко росте.
Мені здається, до мого чоловіка це якось не доходить, чи що. У нього все просто – всі стають рано чи пізно батьками, виховують якось, і ми спробуємо. А проблеми будемо вирішувати по мірі надходження!
Ми зараз нормально стоїмо на ногах. Їздимо на відпочинок за кордон, нормально харчуємось, але якщо появляться ще додаткові витрати, ми можемо все це втратити.
Мама мені каже, дах над головою маєте, здоров’я не підводить, чоловік також чудовий, чого чекати?
А я думаю не так. Квартира? Так, є, але вона не моя, а Василя. Здоров’я сьогодні є, а завтра нема – не вгадаєш. Те саме можна сказати і про достаток. А кінець- кінців і про чоловіка: сьогодні є, завтра нема.
В мене найкраща подруга так заміж вийшла. З’явилася в них дитинка, а через рік її чоловік покинув, бо знайшов молодшу і кращу. Ось так от…
Моя робота не приносить великий дохід, все це ми маємо завдяки маленькому бізнесу Василя, але хто його знає, що буде через рік, два. І взагалі, можливо Василь побачить, як я розтовстіла після народження, і мене покине. Куди я тоді з немовлям на руках?
Вважаю, що в такому стані потрібно бути готовою до всього. У житті буває всяке!
Коли Василь останній раз почав мене просити про дитинку, я поставила йому умову.
– Я зроблю тебе татом, лише після того, як ти купиш квартиру і перепишеш її на мене. Вибачай, але я мушу себе захистити таким чином. Я вже мовчу про відкритий рахунок на моє ім’я.
Чоловік спершу думав, що я жартую…
Свекруха каже, що світ такого не чув. Я їх розумію, вони хочуть онуків, але мені то що. Я повинна мати “подушку безпеки”.
Ви скажете, що це ненормально, але в першу чергу я хвилююсь за долю дитини, а вже потім про свою. Тому, не засуджуйте мій намір.
Фото ілюстративне
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
