Всі ми на свято Миколая, хоч в якому віці ми б не були, не проти від отримання приємного подарунка. І нехай це буде якась дрібничка чи омріяна річ, воно однаково приємно.
Сьогодні я хочу поділитись з вами історією двадцятип’ятилітньої давності. З чоловіком ми проживаємо у сільській місцевості, разом зростили двох чудових дітей.
Старша наша донечка Христинка і молодший син Юрій.
Обидвоє наших дітей вже в дорослому віці, у них є свої сім’ї і живуть вони окремо від нас.
Діти наші часті гості в нашому будинку, ми любимо влаштовувати сімейні посиденьки, але й буває і таке, що як є якась робота в селі, то ми всі гуртом дружньо її виконуємо.
І ніхто не звертає уваги, що він пан доктор, чи зам директора на фармацевтичній компанії. Навіть не зважаючи на те, що наші діти вже давно живуть міським життям, в село вони дуже люблять приїжджати і допомагати нам по господарству.
Моя дочка дуже рано вийшла заміж, в той час їй було лише дев’ятнадцять, парубок із нашого села, та вони настільки хотіли бути разом, що на дев’ятнадцятиріччя мій майбутній зять прийшов просити руки моєї Христинки.
Звичайно, я з чоловіком були трохи проти, намагались їх переконати, що це ще зарано. Христина навчалась тоді на другому курсі, яке там весілля.
Я, звісно, бачила, що моя дитина якась не така, така засмучена. Та я думала, що все це через те, що я відмовила її від весілля.
І ось які нам іноді доля посилає знаки: В ніч на Миколая сниться мені, що я стану бабусю, у мене народиться внучка і я дуже сильно буду її любити.
Зранку, як зазвичай, хоч діти і дорослі, я приготувала для них солодкі подаруночки, а про себе якось забула. Всім теплі шкарпетки і смаколики.
І тут син питає за сімейним сніданком, мамо чому до всіх прийшов Миколай, а про тебе забув. Як так сталось? І тут я згадую свій сон і починаю розповідати дітям, як неочікувано для мене, в Христини потекли сльози з очей.
– Мамо так і є, я при надії. Свою донечку я міцно пригорнула до себе і запевнила її, що це велике щастя. Це найбільший подарунок мені на Миколая, така гарна звістка.
Згодом ми відгуляли весілля, і через пару місяців я тримала на руках свою внучечку Надійку. Моя дочка закінчила навчання, адже поряд були люблячі люди і сильна підтримка.
Виховувати і бавити мою внучку для мене було велике щастя і насолода.
Так і наша Надійка виросла з великої любові дуже доброю і вихованою дівчиною. Не хочу образити моїх внуків від сина, яких я сильно люблю і також, як вони були ще маленькими, я їздила їх бавити. Та Надійка завжди в мене асоціюється, як подарунок долі.
Той віщий сон, я несу крізь все своє життя і вдячна Богу за цю чудову дитину.
Сьогодні нашій Наді виповнилось двадцять п’ять, святкуватимемо ми в гарному ресторані, де збереться наша дружня сімейка, люблячі люди і тепла атмосфера.
Моя дочка більше не змогла мати дітей, якось так склалась доля. Тому іноді дуже є важливим приймати правильні рішення і не боятись своєї долі.
Сприймати все як дар, або так має бути. Неспроста у нашому житті трапляються випадкові ситуації, чи знайомства.
Це нам знак, що щось у нашому житті відбудеться і не без участі тих людей. І чим простіше ми будемо відноситись до вибриків долі, тим легшою буде наша життєва дорога.
Найважливіше, не втрачати свою людяність і чесність, і все буде добре.
Успішна Емма
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”
