Я була хрещеною мамою всіх чотирьох. Та того дня, коли сестра, відчувши, що її час добігає до кінця, покликала мене до себе. – Юлечко, я благаю тебе, попіклуйся про Олежика. Старші вже дорослі, а ось наймолодшому потрібна мама. Я не впевнена, що батько в змозі про нього подбати. Після цих слів Наталка пробула з нами тиждень часу.
Мене звати Юля. Я родом з маленького села, де всі про все знають. Батьки виховували нас з сестрою скромно, але вони прищеплювали нам моральні цінності.
Звичайно, нам не подобалось це у підлітковому віці, і ми трохи бунтували. Ми закривали очі на батьківські поради, вважаючи їх старомодними. Найбільше збунтувалася старша сестра. Це закінчилося незапланованим цікавим станом.
У сімнадцять років вона вийшла заміж. Її чоловіку на той час було тридцять років, і він був з сусіднього села, а ще про нього казали, що він не пропускає жодну спідницю. Я їй не заздрила. Їй було важко, чоловіка постійно не було, і Наталя не могла уявити, що все її майбутнє буде обертатися лише навколо виховання дітей.
Незважаючи на очікування оточення, їх відносини стабілізувались. Після появи на світ дочки чоловік сестри більше приділяв їй та дитині уваги. Батьки видихнули. Після закінчення школи я поїхала вчитися до обласного центру, і ми з сестрою рідко бачилися. Вона поступово привела на світ трьох дітей, яким я стала хрещеною мамою (Нам сказали, що якщо у всіх дітей буде одна хресна мама, то діти будуть мати щасливу долю). Я любила своїх племінників, але оскільки ми зустрічались дуже рідко, я не мала з ними душевних стосунків.
Я вийшла заміж за свого однокласника Мирона, з яким ми залишились жити в області. Незважаючи на взаємне бажання стати батьками, нам це не вдалося. Я плакала не одну ніч, але врешті-решт ми змирились. Однак я часто думала погано про свою сестру.
– У Наталки вже є троє, зараз вона чекає четверту дитинку, а я не можу мати жодної. Чим я гірша за неї?
Однак, поговоривши з сестрою, я зрозуміла, що виховувати дітей було не так просто, як може здатися.
Старша Василинка була важким підлітком. Наймолодший Олежик з самого дитинства був кволою дитиною, з яким батько не впорався. Він почав заглядати в чарку лише для того, щоб не дбати про сина. Що ще гірше, сестра Наталя почала погано себе почувати. Я підозрювала, що вона не здорова.
Я відправила її до лікаря, і огляди показали, що її стан справді важкий. Лікарі сказали готуватися до найгіршого. Я запропонувала сестрі жити з нами. Вона погодилася. Я сама возила її на обстеження. Та більше Наталя турбувалась не про себе, а про своїх дітей. Особливо про чотирирічного Олежика, який вимагав особливого догляду.
Знаючи, що настає її час, вона звернулася до мене із душевним проханням.
– Юлечко, ти хрещена мати моїх дітей. Ти знаєш, що це означає? Що ти подбаєш про них, коли мене тут не буде. Старші зможуть впоратися, незабаром вони стануть повнолітніми. Олежик… – вона зробила паузу. – Він не може обійтися без матері. І я не можу розраховувати на чоловіка! Пообіцяй, що подбаєш про нього?
У кімнаті запанувала тиша. Сльози потекли в мене на очах. Я не могла відмовити у проханні сестри. Я просто обійняла її і кивнула на знак згоди. Її відхід був для нас важким.
Щоб знайти дорогу до Олега, нам з чоловіком довелося докласти чимало зусиль. Але це дало свої результати. Офіційно ми є батьками двох дітей. Двоє старших залишилися з батьком. Я всіх їх люблю, але тільки тепер я зрозуміла, що виховання дітей – це справді важка праця.
Я також вдячна нашим батькам за те, що вони постійно нагадують нам про те, що означає бути людиною.
Завдяки їхньому вихованню було легше виконати душевне прохання сестри – піклуватися про дітей, коли Бог кличе до себе їх біологічну матір.
Фото ілюстративне
