Прийшло і до мене моє запізніле каяття, через 12 років. Прийшло тільки тоді, коли я опинилася по інший бік барикад. 12 років тому, коли мені трохи більше 20 років, будучи на той момент сама заміжня, я зустріла свого коханого, коханого до нестями, чоловіка, який був одружений (вінчаний з дружиною в церкві) і у них було двоє дітей.
Не думала я про нікого, окрім як про власні почуття. Адже, на мою думку, він був мій, весь мій і повинен був бути зі мною і тільки зі мною, а його шлюб і мій шлюб, також на мою думку, були помилкою, яку треба було виправляти.
Його дружина уявлялася мені холодною байдужою жінкою, яка давно не любить і погано піклується про чоловіка.
Зустрічалися рік.
Брехати, вивертатися і ховатися я втомилася. І я зруйнувала свою сім’ю. Що було з моїм чоловіком, не хочу й згадувати.
Точніше для мене вляглося, а як там було у нього, я намагалася не думати.
Стала жити одна, мій улюблений знайшов мені квартиру і приходив до мене кожен день. Я все чекала, ну коли ж він прийде до мене назавжди. І ображалася, і бувало, давила на нього. Він любив мене і все мені прощав.
Але і від дружини не йшов.
Через деякий час дружина дізналася, що він їй зраджує. Вона намагалася все налагодити, вони ще два місяці прожили разом і потім вона здалася, зібрала йому речі і виставила його.
Тільки тоді він прийшов до мене. Назавжди.
Я була найщасливішою жінкою на світі в той вечір. Про його дружину, що з нею там відбувається, я і не думала. І про дітей не думала. Думала, ну нічого, буде їх на вихідні брати, грошима допомагати. Ми одружилися. Він найкращий, дбайливий, найрозумніший, уважний чоловік на світі.
Довгоочікувана вагітність. Народження нашої донечки. Все було чудово, не рахуючи того, що у нього виникали проблеми з випивкою. Справлялися як могли. Жили, любили, ростили. Бували у чоловіка правда претензії по частоті близькості після народження дитини. Але мені це все здавалося дрібницею.
Життя склалося так, що півтора роки тому ми поїхали жити в інший регіон, і одного разу, випадково, я виявила переписку мого коханого з іншою жінкою, листування любовного характеру.
Виявилося, що ще коли ми жили на старому місці, він мені зраджував. Я її знаю, ми з нею спілкувалися колись по-дружньому. У них був роман, не один раз, а міцний зв’язок, який не порвався навіть з нашим переїздом, вони продовжують листуватися.
Мене наче підмінили. Я йому так нескінченно довіряла, мені здавалося, що я – кохання всього його життя. Я знайшла в собі сили постаратися зрозуміти і пробачити. І він сім’ю не хоче валити, каже, що любить мене, а перед нею тільки відповідальність.
Говорив, що порве з нею остаточно, але ось уже півтора року як ми переїхали сюди і вже 9 місяців як я дізналася про його зраду, але вони до сих пір переписуються. Я з’їла себе зсередини. І я прозріла.
Я прозріла !!! Що я наробила ??? Я зламала життя колишнього чоловіка, зламала життя його колишній дружині, я позбавила двох дітей можливості бути поруч з татом.
Тепер в моїй голові картини того, як я раділа, коли він прийшов до мене, а його дружина в цей момент ридала. Як і мій колишній чоловік, коли я його кинула…
Чому я принесла стільки горя? У мене хороші батьки, вони виховували мене в строгості, вчили мене правильним речам. Що зі мною не так? Як тепер все виправити? Мене мучить совість, що мій коханий чоловік пише про любов іншій жінці.
Все повернулося бумерангом, як і повинно було бути. Я рада б поїхати до колишньої дружини мого чоловіка і впасти перед нею на коліна, цілувати її ноги і благати:
«Мила, дорога, вибач мене, вибач, якщо зможеш! Розплата прийшла і я тепер покарана!»
Я хотіла побачити свого першого чоловіка, попросити вибачення і сказати, що Бог наказав мене за скоєне, що справедливість восторжествувала. Але у мого першого чоловіка тепер інша сім’я, слава Богу. Я боюся і не маю права втручатися в життя цих людей і ятрити старі рaни.
Тільки тепер до мене дійшло, наскільки я погана і зла людина, що я повинна піти до церкви і покаятися. Тепер я молюся щодня. Молюся про прощення, молюся про наших колишніх дружин, молюся про його дітей. Дякую Богові за те, що він через скорботи веде мене до зцілення. Молю про збереження нашої сім’ї, про напоумлення і каяття мого чоловіка.
Тепер треба рятувати те, що є. Розумом розумію, що сам він від мене не піде швидше за все, він і в першому шлюбі сам би напевно ні на що не наважився, поки дружина його не вигнала. А тут тепер ми обжилися на новому місці, тут у нього нова робота, будинок повна чаша, я гарна дружина, намагаюся бути для нього всім, в плані близькості у нас повне взаєморозуміння тепер.
Він так само ніжний і ласкавий зі мною, сам підходить тоpкається, цілує, посміхається мені. Відчуваю, що любить. Сеpце ниє, що в цей же час пише і їй, що любить. Терплю, упокорююся, молюся. Винна сама. Я все це зробила сама. Так мені і треба.
Коханка мого чоловіка нормальна людина, вона мама двох дітей, 38 років їй, вона сама не так давно розлучилася з чоловіком, він їй все життя зраджував і завів сім’ю на стороні.
Вона відразу відповіла, дякувала, що я їй написала, просить вибачення тисячу разів, каже, що теж упокорюється, не бажає нікому зла, і чекає його рішення, яким би воно не було. Загалом, сама міняти нічого не буде.
Каже, що знає, яка це бiль, коли коханий чоловік зраджує. Знає адже, але все одно зв’язалася з моїм чоловіком. Чужа душа повна загадок…
Любі дівчата, прочитайте і вдумайтесь. Біжіть від одружених чоловіків. Закривайте очі, затикайте вуха, не вірте, не слухайте, не закохуйтеся, біжіть геть! Розплата прийде неодмінно. Зараз або через 10 років, а може через 20, але прийде неминуче. Ваш випадок – виняток із правил? Мені теж так здавалося. Всім коханкам так здається. Це самообман.
Такі чоловіки, навіть якщо вони вже дуже люблячі і найчудовіші, зраджують і будуть зраджувати. Такі чоловіки не погані, але слабовільні, які захоплюються і влюбливі. А покалічені з вашої легкої руки душі і сеpця скривджених і покинутих дружин і дітей рано чи пізно спливуть у вашій голові німим докором, їх плач буде дзвеніти у вашій голові, тільки вже нічого не можна буде змінити.
Украдене щастя не буває нескінченним. Тепер-то я це точно знаю. Тільки виправити нічого не можна. Лише каятися і молитися про прощення. Живіть з Богом в душі, Він завжди допоможе і підкаже, як правильно вчинити і не загубити своє життя і життя оточуючих ні в чому не винних перед вами людей.
Миру і добра всім вам!
