Я була переконана, що в маленькому клатчі невістки знайду лише хустинку для носа, але замість цього виявила пачку новеньких купюр — рівно 25 000 гривень. Мій Андрій навіть не підозрює, на які таємні розваги ця марнотратниця витрачає їхні спільні заощадження.

У мене раптом почався сильний напад чхання, а своєї чистої хустки в кишені не виявилося. Я знала, що невістка Вікторія завжди носить у своїй сумочці запасний носовичок, і вирішила пошукати його у її маленькому клатчі, що лежав на комоді. Ми ж одна сім’я, живемо під одним дахом, і я не бачу нічого поганого в тому, щоб зазирнути до її речей, коли мені потрібна допомога. Але та пачка новеньких купюр і ті дорогі квитки на незрозумілу виставу, які я там знайшла, збентежили мене до краю.

Я й сама, звісно, зрозуміла, що це за таємне життя, але вирішила для певності розпитати і сусідку Катерину. Тепер у мене немає жодних сумнівів, що ця марнотратниця не пасує моєму Андрієві. А він же, мій золотий хлопчик, ще й догоджає їй, постійно замовляє їй доставку з тих дорогих ресторанів, бо сама вона не готує. Ех, нехай їй буде соромно! Поки вони ще не почали думати про дітей, треба щось робити, щоб вона залишила наш дім.

Я свого синочка, Андрія, завжди виховувала як зразкового чоловіка, який має цінувати заощадливість та мудрість у фінансах. У свої двадцять вісім років він не знає, що таке порожні витрати.

Його цікавлять лише книги, навчання та допомога іншим. Він у мене староста у недільній школі, відповідає за збір коштів на благодійність і сам веде дуже скромний спосіб життя. Тому про якусь надмірну розкіш чи розваги не може бути й мови. Кожної неділі мій Андрій викладає для найменших, якщо треба допомогти у храмі з організацією чи підрахунками, то він завжди перший.

Наш священник, отець Миколай, мені завжди говорив, що буде молитися про найвідповідальнішу та найскромнішу дружину для нього. І я завжди уявляла свою майбутню невістку: порядна дівчина, яка знає ціну грошам і вміє вести господарство. З тихим голосом, що не підвищує тон, і чистими помислами. Ну, аж ніяк я не чекала на таку легковажну особу, яку привів мені до хати Андрій.

Вже сьомий місяць, як мій єдиний син одружився на Вікторії, та я з кожним днем усе більше переконуюся, що він зробив велику помилку. Не потрібно було так швидко брати шлюб. Хай би вони позустрічалися ще пару років, щоб я могла її краще роздивитись. Я б відразу зрозуміла, що нам така транжирка не потрібна. Та що вже вдієш? Шлюб вони взяли, але я вважаю своїм материнським обов’язком зайнятись її фінансовим перевихованням.

Де це бачено: мій Андрій встає о сьомій, а вона аж до дев’ятої вилежується. Замість того, щоб приготувати чоловікові просту кашу чи омлет, він їй сам замовляє доставку якихось суші чи піци, бо вона, бачте, не встигає. А гроші ж куди йдуть? Те, що вона вродлива і завжди одягнена з голочки, я не сперечаюся, але те, що вона не має поняття про економію, – це факт. Вона постійно купує собі щось нове, а вдома ми живемо як у ресторані.

— Вікторіє, доню, ти ж майбутня мати, — якось сказала я їй, коли кур’єр приніс чергову коробку. — Нащо нам та доставка? Я ж можу тобі приготувати.

Вона лише посміхнулася.

— Мамо, дякую. Але ми з Андрієм це вже замовили. Мені так зручніше.

Я пішла з кухні, бо почала закипати. Як вона сміє мені так відповідати? Я ж їй пропоную заощадити! Я ж її мати, хоч і свекруха. Треба було її навчити економії.

Але справжнім ляпом став учорашній випадок. Я знайшла у неї в маленькій сумочці велику суму готівки, акуратно перев’язану резинкою. І квитки на якусь виставу, яка коштує, як моя місячна пенсія. Я ж шукала ту хустку! Я одразу пішла до сусідки Катерини.

— Катерино, подивися! — показала я їй квитки. — Вона марнотратниця! Нащо їй стільки грошей у сумці? І на що вона їх витрачає? Андрій про це знає?

— Ой, Людо, — Катерина подивилася на квитки. — Це ж квитки в оперу. Це, мабуть, Андрій її водив. Молоді люди мають право на розваги.

— Розваги? За такі гроші? У них же іпотека! Вона його розорить. Вона ж не знає, що таке економія. Вона його зведе зі світу!

Ой, геть не таку дружину я вимолювала в Господа для мого Андрійка. Та й невістка, яка має таємні гроші та витрачає їх на дорогі забаганки — мені не потрібна. Мабуть, треба йти до отця Миколая, питати, що маю робити? Бо вона моєму сину все життя зіпсує. Поки ще немає дітей, треба рішуче діяти. Він сам не може нічого вирішити, вона зачарувала його своєю зовнішністю і він закохався.

А мені, як матері, збоку краще видно, що ця жінка не годиться для сімейного життя. І мій Андрій заслуговує на кращу.

Я вирішила поговорити з Андрієм, коли Вікторія вийшла в магазин.

— Андрію, синку, нам треба поговорити про Вікторію.

— Так, мамо. Щось трапилося?

— Синку, ти ж бачиш, що вона не відповідає нашим сімейним цінностям. Вона не заощаджує. Вона спить до десятої, ти їй доставку замовляєш. Хіба так має бути?

— Мамо, я її люблю. Вона працює, і її робота пов’язана з творчістю, тому вона може працювати вночі, а вранці відпочивати.

— А я тобі ще щось скажу. Я вчора бачила у неї в сумці… пачку грошей і квитки. На дуже дорогу виставу. Вона що, від тебе гроші ховає?

— Мамо, ти шукала в її речах? — його обличчя стало напруженим.

— Мені потрібна була моя хустка, я ж чхала! А вона хіба не могла мені сказати, що тримає в сумці таку суму? І на що вона їх витрачає?

— Мамо, та сума — це гроші, які вона відкладала на наш відпочинок, а квитки — це подарунок мені на нашу маленьку річницю, — голос його був твердий. — Вона відповідає за наші фінанси, і ми вирішили, що раз на місяць будемо витрачати гроші на культурний відпочинок. Це було її бажання.

— Синку, не виправдовуй її! Це марнотратство! Ви маєте заощаджувати, а не ходити по дорогих театрах. Ти ж відповідальний чоловік, а вона тебе псує!

— Мамо, я тебе дуже прошу, — Андрій подивився мені прямо в очі. — Не втручайся. Ми самі розберемося.

Його слова мене просто вразили. Як це не втручатися? Я ж мати! Я йому лише добра бажаю! Я вирішила, що треба йти до отця Миколая.

— Отче Миколаю, прийміть мій уклін. Моє серце в розпачі.

— Мир тобі, Людмило. Що тебе турбує?

— Отче, моя невістка. Вона не розуміє, що таке економія. Вона витрачає гроші на дорогі розваги, тримає готівку в сумці, не веде господарство. Вона його розорить!

— Людмило, — священник відклав свій молитовник. — Ти знову надто переймаєшся. Якщо вони знайшли спільну мову щодо фінансів, то це їхнє право. Кожен має право на маленьку радість. Головне, щоб вони жили у злагоді.

— Але ж вона мого сина зіб’є зі шляху. Він її через це розлюбить.

— Якщо він її любить, він буде поважати її вибір. Молися за них, Людмило. А втручатися в їхнє життя не варто.

Я повернулася додому і зрозуміла, що ніхто мене не розуміє. Я одна бачу цю небезпеку. Я не можу дозволити, щоб мій син був нещасний.

Я вирішила, що треба поговорити з Вікторією востаннє, але дуже суворо.

— Вікторіє, я мушу поговорити з тобою.

— Мамо, про що Ви?

— Ти мусиш припинити ці свої таємні витрати! Ти маєш стати заощадливою дружиною, а не цією… транжиркою! Ти маєш готувати чоловікові, а не замовляти доставку. Ти маєш бути гідною мого сина!

— Мамо, я така, яка є. Якщо Андрія це влаштовує, то чому Вас це непокоїть?

— Тому що я його мати. І я знаю, що для нього краще. Я не допущу, щоб ти його розорила.

Вона встала, взяла свою сумку і мовчки пішла до своєї кімнати. Я залишилася наодинці зі своїми думками. Я відчувала, що це мій останній шанс. Я не можу дозволити, щоб мій син був нещасним.

Він сам собі ради не дасть, вона зачарувала його своєю зовнішністю і він закохався. А мені збоку краще видно, що ця жінка не годиться для сімейного життя. І мій Андрій заслуговує на кращу.

Яку ж мені обрати стратегію, дорогі мої читачі? Як мені захистити мого сина від цієї дівчини з її дорогими квитками і таємними грошима? Чи варто мені продовжувати боротьбу, щоб вона пішла з нашого дому, поки ще не стало запізно?