Знаєте, я була рада чимшвидше вирватися зі свого дому. Батько пильнував лише своїх друзів, а матері до мене й діла не було. Часто в дитинстві я ходила голодною і притому мала няньчити свого брата Руслана.
Я швидко почала працювати, десь в 15 я мала першу роботу, роздавала листівки.
В той період я й зустріла свого чоловіка Дениса. Йому тоді було 22 роки і він жив окремо від батьків.
Не знаю що мене в ньому привабило більше, можливість з’їхати з дому чи його ставлення до мене. Хоч й Денис не був щедрим на похвалу, але я й не мала хорошого прикладу, тож й це для мене було набагато краще ніж у домі.
Десь в 16 років я сказала мамі, що збираю речі і їду жити до Дениса. Я думала, що мати буде проти, але їй, як завжди, було байдуже. З того часу ми більше й не підтримували зв’язок.
Я не знала як себе вести з Денисом. Тож хлопець старанно прийнявся мене “вчити”. Було багато нових правил і з кожним разом їх додавалося все більше і більше.
Я не знала чи так має бути і хоч іноді мені здавалося, що я перетворилася на прислугу, то Денис завжди розвіював ті сумніви.
Попри все з ним було краще ніж в мене в дома і я була цьому рада. Ми могли сходити в кафе чи в кіно, але це було рідко. Бувало, що просто гуляли парком і це були чудові спогади мого життя.
Та це було не так часто, в основному моя рутина складалася з того, що я обов’язково мала приготувати щось свіже кожного дня, мала виконувати дрібні доручення чоловіка, такі, як набрати ванну чи зробити масаж.
Я й не розуміла, що може бути інакше, поки не пішла на нову роботу. Там в основному був жіночий колектив і на перервах багато хто розказував про своє життя.
Ви й не уявляєте я мені була заздрісно, коли жінки розказували, що в них чоловіки й романтичні вечері роблять і квіти дарують й про любов мало не щодня говорять.
Для когось це була реальність, а для мене лише недосяжна мрія. Денис не хотів мінятися він вперто перебував в образі мужика, для якого схожі речі були просто не прийнятними.
Десь в той час, як я зрозуміла справжню суть життя, він і з’явився…
Олег прийшов непомітно в наш колектив. І хоч знаки уваги з його сторони були майже одразу, я на них не звертала уваги.
Декілька місяців цьому хлопцеві знадобилося, аби розтопити мою кригу, але все-таки я піддалася. Ми почали більше спілкуватися.
Після зустрічей з Олегом в мене ніби виростали крила. В мене навіть були сили, щоб догоджати Денису, але з кожним разом це ставало для мене все важче.
Я відчувала, що це не правильно і думала, що можливо варто зупинитися поки не пізно. І цей момент таки настав. Одного разу за нашою з Олегом прогулянкою я зустріла Дениса.
Вже тоді мені стало лячно, але я не знала, що буде дома. “Буря” не вщухала.
З Денисом ми давно вже втратили іскру любові, якщо й мали її. В цих стосунках я більше схожа на служницю ніж на жінку, але я все одно вдячна Денису.
Чоловік поставив мене перед вибором та пообіцяв, що зможе мені пробачити і зміниться, якщо я залишуся. Але чи можна таке пробачити?
Чи не буде Денис мені тим потім все життя дорікати? І чи взагалі варто з ним залишатися? А ви як б вчинили на моєму місці?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“