Квартиру нам з чоловіком купили батьки. Мої дали половину суми, решту планувалося взяти в кредит. Від фінансової допомоги свекрухи я навідріз відмовлялася – знала, чим це загрожує.
Світлана Анатоліївна, мама мого чоловіка, непогана людина. Але вже дуже любить хизуватися добрими справами. І вважає, раз вона зробила щось добре з власної волі, то їй за це повинні, і повинні чимало. Наприклад: у чоловіка якось зламалася машина, його мама дала йому в борг гроші на ремонт, а потім вимагала, щоб чоловік її всюди возив:
– Я тобі машину відремонтувала, якщо ти не пам’ятаєш. А могла б ці гроші на таксі витрачати, – говорила свекруха.
Те, що гроші їй були віддані через 4 дні, вона благополучно викинула з голови. У неї взагалі дуже дивна пам’ять: вона пам’ятає тільки те, що їй потрібно.
Купівля квартири була необхідністю: ми втомилися платити за знімне житло і дозріли платити за своє.
Пару років тому, моя мама продала бабусину квартиру. Половину грошей вона віддала моїй сестрі на розширення житлоплощі, друга половина була обіцяна на поміч мені, на покупку квартири. Мама не ставила ніяких умов або вимог – просто дала гроші і все.
А от свекруха, ще на стадії розмов про своє житло, проїла мені нерви:
– Я дам вам гроші, не хочу, щоб мій син платив кредит. І квартиру на мене оформимо. Що голова хиталася? Обібрати нас хочеш? Раніше у жінок взагалі власності не було. Якщо любиш мого сина – не будеш переживати, на кого житло оформлено, – хмурила брови Світлана Анатоліївна.
– Ну чому – ні. Якщо хочете на себе оформляти – оформляйте. Але тоді і всю суму вносите зі своєї кишені, – відповідала я.
Знайшовши підходящий варіант, ми з чоловіком домовилися зустрітися там і подивитися квартиру. Чоловік приїхав не один, а зі своєю мамою.
– Повинна ж я знати, за що гроші плачу! – обґрунтувала свекруха свою присутність.
– Нам банк схвалив кредит, Ви ні за що платити не будете, – відрізала я.
– Тоді подивлюся, в яких умовах буде жити моя дитина. – Світлана Анатоліївна аж ніжкою притупнула, наполягаючи на своєму.
Квартира мені сподобалася – 2 ізольовані кімнати, велика кухня, хороший ремонт. Я була у захваті. Квартира була порожня, тому дуже легко було уявити себе господинею. Уявну розстановку меблів перервала Світлана Анатоліївна:
– Тут стіни пофарбувати треба буде, в зелений, кажуть – він заспокоює. Душову кабінку прибрати, поставити нормальну ванну. Я як раз міняти зібралася, свою вам віддам, не дякуєте. Світла замало тут та й поверх 7, діти будуть – випадуть, знаю я, яка дружина у тебе неуважна, – останню фразу свекруха прошепотіла гучним пошепки на вушко моєму чоловікові.
Вдома ще раз все обговоривши, ми вирішили – беремо!
Ось тільки замість іпотечних коштів, чоловік взяв гроші у своєї матері. Так у нашій квартири з’явилася «головна господиня». Вона командувала, як розставити меблі, купила нам яскраво-помаранчеві штори з кислотно-зеленою облямівкою, і викликала сантехніка, щоб він демонтував душову кабінку, щоб вона могла її забрати. Само собою, вона забрала собі комплект ключів і ходила до нас, як до себе додому.
В суботу вранці, ми з чоловіком прокинулися і в негліже пішли на кухню снідати. На кухні була Світлана Анатоліївна. Вона, стоячи на табуретці, наводила свій порядок в кухонних шафках. Почувши, що ми тут, вона лише сказала:
– А я от не стала вас будити, думаю – втомився син, весь тиждень працював, нехай поспить, а я посиджу тихенько. Зараз майстер приїде, за душем. А ванну вже везуть до вас. Гарна ванна, добротна. Ще твої бабуся з дідусем в ній милися, – свекруха поплакала, злізла з табуретки і повернулася до нас. – А це що за безсоромність? Ну-ка швидко, пішли, одяглися!
Тут вже у мене здали нерви.
– Ось ще! Я – у себе вдома, як хочу, так і ходжу. А вас сюди сьогодні не кликали і не чекали. Попереджати треба про свій прихід, заздалегідь, – я пройшла повз свекрухи і поставила чайник.
Я відчувала себе правою на всі 100%: я у неї нічого не просила і не брала. Гроші вона всучила моєму чоловікові мало не силою. Чому моя мама не приходить до нас, як до себе додому? Адже вона теж оплатила половину квартири. Я вхопилася за цю ідею, поставила кухоль на стіл і пішла в кімнату. Знайшовши телефон, я подзвонила мамі:
– Мамо, привіт. Ти сильно зайнята? Можеш приїхати? Свекруха в мене тут, життя не дає. Вважає себе господинею. Ну так. Скажеш ось що… – я видала мамі інструкцію і стала чекати.
Дзвінок в двері пролунав через 40 хвилин. Двері відкрила Світлана Анатоліївна – вона адже господиня, значить до неї прийшли.
– О, свати, здрастуй. Давно не бачилися. А розкажи мені, що це ти губу на душову кабінку розкотила? Я її собі заберу! Я оплатила половину цієї квартири, значить вона моя! Знаєш, я тут подумала – дурні у нас діти, нетямущі. Переїду я до них сюди жити! А що? Маю право – я їм квартиру купила! – мама почала свій виступ.
Сварка між мамою і свекрухою була феєрична. Зрештою, вони обидві зібралися і пішли. Як я потім дізналася, вино пили за столом переговорів. Вже не знаю, як мамі це вдалося, але свекруха більше не вважає себе господинею і приходить, заздалегідь подзвонивши.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
