Я до гостей не була готова, але коли в квартиру прийшов син, і спитав, чи є щось смачненьке, я миттю стіл накрила. М’ясного нічого не було, але Петро і каші з капустою був радий, я ще й огірочків квашених відкрила. Він пішов, а я дві ночі очей не стулила. Впевнена, Ліля потім буде, ой як жаліти про свою витівку. Є ще й гірші чоловіки, і нічого, дружини мовчать, а ця королеву з себе показує.

Син телефонує та питає, чи можна заїхати за інструментом, — каже 60-річна Людмила Андріївна. – Я сказала, що я вдома, і він може заїжджати. Але про який інструмент йдеться? Він уже давно, все що міг, вивіз. Хіба викрутки валяються. Очевидно, просто привід потрібен.

Прийшов, пройшовся по дому, а потім спитав, чи нема у мене чогось смачненького? Я сказала, що навряд чи він таке буде їсти. Салат, гречка. Я ж не готувалася до гостей. А Петро сказав стіл все ж таки накрити. І хліба більше.

Синові Людмили Андріївни 35 років. Має сім’ю, дочку з дружиною. Нещодавно Ліля оформила дочку у садок і сама вийшла на роботу. І дуже вчасно. Бо Петра скоротили. Але ж він пропрацював 10 років на цій посаді. Забрав всі зароблені гроші та почав шукати нову роботу. Спочатку сильно не засмучувався.

Все одно компанія ледь-ледь на ногах стояла. Просто поки що дружина вдома сиділа, не викрутилися б. А на чоловікові відповідальність лежить за сім’ю. А зараз Ліля гроші заробляє. Можна протриматися трохи. І ось уже майже рік Петро у пошуках роботи.

Тільки ніхто нічого путнього не пропонує із гідною зарплатою. Але ж сім’ю треба годувати. Звільнення сталося напередодні Нового року. Не до того всім.

Потім знову свята. Березень. І освіта є, і досвід. Кого їм треба? І місто не маленьке. Можливостей хоч греблю гати. А дружина такому стану речей не рада. Воно й зрозуміло.

Спочатку вона адекватно реагувала. — каже Людмила Андріївна. – намагалася підтримати чоловіка, заспокоїти, підбадьорити. Сподівалася, що невдовзі все в нього вийде. Тільки з часом вона ніби переключилася – почала гнітити його, наговорювати. І все це через дочку. Вона втомилася тягти на собі всю родину. Що це дасть? Якби за чарку тримався, або ще щось схоже – так ні. Завжди у справі був. Ну а важкий період… мине.

Одним словом, насипала йому у тарілку все, що було. — продовжує Людмила Андріївна. – Він усе з’їв. Немов тиждень голодував. Я ще насипала. Консервацію відкрила. Нічого не лишив! Я запитала, чи не спеціально йому Ліля їсти не дає? І з погляду зрозуміла, що я таки права. Як з’ясувалося, Ліля більше їжу не готує йому та нічого не купує. Такий у неї спосіб виховання. Щоб ворушитись почав.

За словами Людмили Андріївни, це триває вже 2 тижні. Ліля сказала чоловікові, що не буде його більше годувати. Закупівля продуктів припиняється. Заробить – хай сам і купить.

Син думав, що вона жартує, просто не з тої ноги стала. – зітхнула жінка. — А вона серйозно так вчинила. Дочка в садку харчується, сама Ліля у їдальні. Потім вони йдуть до свахи вечеряють. Увечері дає дитині сирок. А в холодильнику пусто.

Спочатку Петро харчувався макаронами, кашами, що залишилися. Олія якась, консервація. Але все добігло кінця. І тоді Петро зрозумів, що вона не пожартувала. Все він доїв. Зараз у будинку не залишилося й росинки макової. І кірки хліба. Оцет же пити не будеш.

– І що, знайшов він після цього роботу?

– Та де там! — махнула рукою Людмила Андріївна. — Він же навмисне сидить вдома. Не хоче на дядечку робити. А дружина таку “бурю” влаштувала. Вчора їв у мене. Сьогодні відмовився. Сказав, що щось придумає. Але що він може придумати? Ох і невістка, як би не добавилася. Таке надовго запам’ятається. Я думаю, що з роботою все рано чи пізно налагодиться. А ось чоловік може таке ставлення не пробачити.

Що скажете з цього приводу?

Фото ілюстративне