Я добре пам’ятаю той день, коли переказала Оксані 10 000 гривень: вона обіймала мене і клялася, що поверне все до копійки, але сьогодні минув восьмий місяць, а на мої дзвінки вона просто не відповідає. Але найбільше мене вразило, коли я побачила її нові фото з дорогого відпочинку: мої 10 тисяч гривень виявилися платою за її безтурботність.

Моя мама завжди була впевнена: сімейні зв’язки — це найсвятіше, але коли мова заходить про фінанси, краще дарувати невеликі суми, ніж позичати великі. Вона завжди казала, що добрий звичай — не позичай, особливо родичам. Але я думала, що родинні узи сильніші за будь-які розрахунки, і вирішила допомогти своїй сестрі. Тепер я гірко шкодую, що не прислухалася до її досвіду.

Мова йде про мою молодшу сестру, Оксану. Ми з нею завжди були близькі, хоч і дуже різні. Я — старша, більш відповідальна, завжди з чіткими планами на життя.

Після закінчення університету я одразу почала працювати і змогла відкласти деяку суму на майбутнє. Оксана ж була творчою натурою, але трохи безтурботною. Вона вийшла заміж за свого Андрія, і вони разом відкрили невелику справу, яка то приносила дохід, то йшла в мінус.

Якось Оксана зателефонувала мені. Я одразу відчула тривогу в її голосі, який був на межі схвильованого шепоту.

— Привіт, Софіє. Можеш поговорити?

— Привіт, Оксано. Що сталося?

— Софіє, у нас велика проблема. У фірмі Андрія вийшла накладка, і їм терміново треба заплатити постачальнику за матеріал, інакше вони втратять велике замовлення, а з ним — і клієнта.

— Скільки треба?

— Десять тисяч гривень. Це критично, просто рятувальна сума. Я б ніколи не просила, але ти ж знаєш, нам більше ні до кого звернутися.

Я розуміла, що для них це справді велика сума. Андрій заробляв нестабільно, а в них двоє маленьких дітей. Я завжди старалася підтримувати їх, купувала подарунки дітям, допомагала з речами. Але десять тисяч гривень — це були мої накопичення, які я планувала використати для важливої покупки.

— Оксано, ти ж знаєш, я відкладала ці гроші.

— Я розумію, сестричко. Але це буквально на місяць, може, півтора. Ми продамо одну партію товарів, і я тобі одразу ж поверну. Це врятує нас від великих фінансових проблем і допоможе бізнесу Андрія не розвалитися. Клянусь, як тільки отримаємо гроші, ти будеш перша.

Її благання, згадка про дітей і загроза втрати бізнесу спрацювали. Я не могла залишити свою сестру в біді. Родина ж.

— Гаразд, Оксано. Я тобі позичу. Але, будь ласка, не підведи. Мені ці гроші скоро знадобляться.

— Дякую, Софіє! Ти найкраща сестра на світі! Я ніколи цього не забуду!

Я того ж дня переказала їй потрібну суму. Вона написала мені повідомлення, сповнене вдячності, де ще раз пообіцяла повернути гроші не пізніше, ніж за шість тижнів.

Минуло два місяці. Тиша. Я вирішила, що, мабуть, у них невелика затримка, і сама зателефонувала.

— Привіт, Оксано. Як справи? Як бізнес Андрія?

— Привіт, Софіє. Ой, ну все потихеньку. Бізнес працює.

— А як щодо нашої домовленості? Вже два місяці минуло.

— А, про це. Ти знаєш, ми отримали гроші, але довелося терміново вкласти їх у ремонт обладнання, бо воно почало барахлити. А потім ще якісь непередбачені витрати.

— Які витрати, Оксано? Ти ж обіцяла.

— Не хвилюйся так! Це ж не чужі люди. Ми обов’язково повернемо. Просто дай нам ще трохи часу, добре? Місяць, може, два.

Мене засмутила її легковажність. Це були не просто цифри, це були мої заощадження, і я розраховувала на них. Я відчула, що вона не ставиться до цієї ситуації серйозно. Але я не хотіла сваритися з сестрою, тому неохоче погодилася почекати ще місяць, наполягаючи на тому, щоб вона мені зателефонувала і назвала точну дату повернення.

Через місяць, як ви вже, мабуть, здогадалися, ніхто мені не зателефонував. Я побачила нові фото Оксани в соціальних мережах: вона відпочивала з дітьми у заміському комплексі, радісна і безтурботна.

Це було вже занадто. Я набрала її, ледве стримуючи роздратування.

— Оксано, я бачила твої фото. Ви, мабуть, чудово відпочили. А коли ти збираєшся повертати мені гроші?

Уперше за весь цей час її голос став холодним і захисним.

— Софіє, ти що, стежиш за мною? Це подарунок нам зробили, це не стосується наших боргів.

— Це стосується боргів, Оксано. Ти обіцяла повернути мені десять тисяч. Це не дрібниця.

— Це ж не чужі люди! Я тобі поверну. Не треба мені постійно нагадувати. Ти занадто зациклена на грошах.

Ось тут я й відчула, що щось у наших стосунках зламалося. Не просто так, а саме тоді, коли вона переклала провину на мене. Виходить, я винна, що вимагаю повернути свої гроші.

— Я не зациклена на грошах, я просто хочу, щоб ти дотримала слова. Ти обіцяла.

— Все, Софіє. Мені ніколи зараз розмовляти. Я поверну, коли зможу. Не треба більше мені телефонувати з цим.

Вона кинула слухавку. Я була просто приголомшена. Моя рідна сестра, яка поводилася так, ніби я здирниця, а не людина, яка врятувала їхній бізнес.

Спроби зв’язатися з Андрієм також не дали результату. Він був зайнятий і обіцяв передзвонити, але так і не зробив цього. Згодом обидва вони почали уникати мене, перестали відповідати на повідомлення, а на сімейних святах поводилися холодно і відсторонено. Наші родинні стосунки, які завжди були для мене такою цінністю, почали руйнуватися через десять тисяч гривень.

Минуло вже майже вісім місяців. Грошей я так і не побачила. Я зрозуміла, що, мабуть, їх уже й не поверну. Я втратила не лише гроші, але й довіру до рідної сестри, яка показала, що її обіцянки нічого не варті.

Мені дуже шкода. Шкода, що через фінанси можна втратити такі важливі зв’язки. Мама мала рацію, коли казала, що добрий звичай — не позичай. Для мене це був дуже болючий і дорогий урок.

А ви що думаєте про такі історії? Чи має рідня право так поводитися, покладаючись на родинні зв’язки? Як би ви діяли на моєму місці, коли сестра уникає вас і звинувачує в меркантильності?

Мені дуже важлива ваша думка. Поставте свою вподобайку, якщо вас також підводили близькі, і напишіть коментар, що це важливо. Ваша підтримка допоможе мені пережити цю неприємну ситуацію.