fbpx
життєві історії
Я дуже хочу, щоб бабуля жила ще довго і щасливо, але, як тільки це трапиться, я продам квартиру, яку вона записала на мене, і розподілю гроші рівно до копійки між мною і Валентиною. Не розумію я її принципів. Так, Валя не навчена до господарства, але знайшла себе в тому житті, заробляє куди більше мене, і в змозі найняти людину, яка зварить її сім’ї того борщу

Може і я в старості буду мати таке мислення, тому й не засуджую бабусю.

Я дуже хочу, щоб бабуля жила ще довго і щасливо, але, як тільки це трапиться, я продам квартиру, яку вона записала на мене, і розподілю гроші рівно до копійки між мною і Валентиною. Не розумію я її принципів. Так, Валя не навчена до господарства, але знайшла себе в тому житті, заробляє куди більше мене, і в змозі найняти людину, яка зварить її сім’ї того борщу.

Мене з дитинства вчили готувати і підтримувати затишок в домі. Я вмію шити, в’язати, вишивати. Обід із трьох страв – годину часу, вдома завжди чистота – при бажанні, можна навіть їсти з підлоги.

Чоловік досі радіє, що йому дістався такий скарб. А його мама, всупереч стереотипам, частенько просить у мене рецепти і нахвалює перед своїми подругами.

А ось моя двоюрідна сестра виросла в одній квартирі зі своєю мамою і нашою бабусею. Причому, скільки я себе пам’ятаю, там все по дому робила бабуся. Я жодного разу не застала Валентину на кухні або з віником в руках.

Сестра такою і виросла, взагалі до ведення домашнього господарства непристосованою. Якось раз вона до мене забігла і побачила йоржик в унітазі, здивувалася. А коли я їй пояснила, що буду його чистити – обличчя Валентини витягнулося:

– А унітаз що, чистити треба?

Цей випадок досить красномовно ілюструє таланти сестрички. Незважаючи на те, що ми такі різні, ми дружимо. Раніше – між собою, тепер – сім’ями. Я знаю, що завжди можу на неї покластися.

Вона знає, що я віддам їй останню сорочку, якщо знадобиться. Валя дійсно хороша: волонтерка, ніколи не пройде повз чужу біду, чуйна донезмоги. Вона любляча дружина, прекрасна мама. Але, на думку бабусі, все це не має значення: головне, що Валя – ганьба роду жіночого.

Коли Валя вступила до університету, тоді тільки тітка і бабуся прочухалися: хто ж їх ледачу принцесу заміж покличе, якщо вона навіть яєчню посмажити не в змозі. Але було пізно: Валя заявила, що ніколи в житті не візьме в руки ганчірку і ополоник.

Через це протистояння – Валя після навчання намагалися зварити суп і помити підлогу, – сестра з’їхала: знайшла підробіток і перебралася до однокурсниці.

На третьому курсі Валентина познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Два роки вони зустрічалися, потім з’їхалися. Чоловік був в курсі повної відсутності у Валентини кулінарного таланту і проблем з усіма іншими домашніми справами, але його це не збентежило. Вони все одно одружилися.

Минув деякий час, тітка і бабуся на чоловіка Валі готові молитися: прихистив білоручками, лише тільки б не кинув. А щоб не кинув, вони почали насідати з новою силою: жінка зобов’язана готувати, повинна драїти підлоги і унітази, намивати сковорідки. І моя сестра, у що б то не стало, зобов’язана цьому навчитися.

Добре, що сестрі з чоловіком пощастило: спочатку чистоту в їхньому будинку підтримував він, потім – найняли помічницю по господарству.

Одним словом, майже всіх все влаштовує. Мені на побутові здатності сестри фіолетово – вона працює нарівні зі своїм чоловіком, вони можуть собі дозволити домробітницю. Так чому б і не так? У моїй родині побут на мені – чоловік працює більше, зарплата у нього, відповідно, вище. І додому я повертаюся набагато раніше.

Але у бабусі, останнім часом, швидке розлучення Валі стало нав’язливою ідеєю. Ось кине її чоловік за невміння варити борщ, і все. “А де вона ще такого дурня знайде?” І в хід пішов шантаж спадщиною.

Бабуся розсудила так: квартира, в якій вони живуть з моєю тіткою, дістанеться її дочкам. А ось другу квартиру, яка бабусі перепала волею щасливого випадку, вона відпише мені.

А Валі – шиш з маслом, якщо, звичайно, вона не візьметься за розум і не навчиться належним жінці обов’язків. Хоча набагато логічніше було б залишити житло саме Валі, якщо керуватися бабусиними міркуваннями, що ту все одно кинуть.

Сестра, почувши озвучені вимоги, покрутила пальцем біля скроні. Навіть заради спадщини вона не готова змінювати свої звички. Бабусю вона послала. М’яко, але рішуче.

За адресою, куди її відправила внучка-білоручка, бабуля йти відмовилася, і викликала мене на серйозну розмову: друга квартира буде моєю.

Я відмовлятися не стала. Ми сходили до нотаріуса, все оформили, я отримала виписку, що тепер я – власниця. Гроші з оренди, як і раніше, йдуть бабусі.

Одного бабуся не знає: потім, сподіваюся, що це відбудеться якомога пізніше, коли бабусі не стане, я продам квартиру і поділю гроші навпіл. І обов’язково віддам сестрі її половину.

Валя, коли я їй про це сказала, ледь не розплакалася. Сказала, що вона вчинила б так само. І я їй вірю. Ну і нехай вона не може зварити макарони. Нехай не знає, з якого боку тримати пилосос. Зате Валентина – хороша людина. А це набагато важливіше, ніж смачний суп на плиті і мита підлога в квартирі.

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page