– …Я дуже намагаюся не набридати ні синові, ні невістці, не бути нав’язливою! – розповідає приятельці пенсіонерка Валентина Гнатівна. – Ніяких порад, вказівок їм, що ти! І в думках немає. Дзвоню пару раз в тиждень, дізнатися, як справи у внучки і то молодим в тягар. «Так, ні, нормально!» – і гудки. У невістки взагалі слова зайвого не витягнеш. Не знаю чому. Нічого поганого я їй не робила, а навпаки…
Синові Валентини Гнатівна, Костянтину, тридцять п’ять. У нього сім’я: дружина Валерія і трирічна донька. Відносини з невісткою у свекрухи ввічливо-нейтральні, з холодком.
Валентина Гнатівна вже втомилася гадати, чому так: ніяких конфліктів з нею ніколи не було, одруження сина вона щиро раділа, з молодою сім’єю разом НЕ жила ні дня, нічого і нікого не ділили.
Спочатку Валентина Гнатівна щиро мріяла подружитися з невісткою. Запрошувала молодих в гості, накривала столи, на весілля зробила їм шикарний подарунок – велику грошову суму, майже на півквартири. Зняла з рахунку і віддала практично все, що було на той момент.
Але теплих, дружніх відносин, таких, як мріялося, не вийшло – не дивлячись на всі докладені Валентиною Ігнатіївною зусилля.
– От кажуть, що мати після весілля втрачає сина, а розумна знаходить дочку. Ну, мабуть, я нерозумна, бо дочки так і не знайшла, – зітхає Валентина Гнатівна. – У наої невістки своя мама є, чужа їй не потрібна. Сваха від них не вилазить. Їй все доповідають, вона все знає: що вони купили, куди поїхали, які плани на життя. А я там зайва, нікому не потрібна…
Валентина Гнатівна зітхає.
– Минулого тижня кинулася, думаю – треба зателефонувати, давно щось не чула їх. Набрала синові раз, другий, третій – ніхто не відповідає. Невістці дзвоню – те ж саме. Півдня ходила з телефоном в руці, набирала час від часу, чекала – думаю, може зателефонують! Вся іспережівался!
– Подзвонила б її мамі! – радить подруга. – Вона напевно в курсі…
– Врешті-решт так і зробила, ага. Кажу, а де наші-то? А вона мені з такою насмішкою – так вони ж в Грецію полетіли в п’ятницю! Типу, що за матір, не знає таких речей. А звідки мені знати щось? Мені ніхто ні слова не сказав ні про яку Грецію!
– Правда, що чи, ні словом не обмовилися? Приголомшливо! Вони ж не за день полетіли напевно, з дитиною щось! Планували, обговорювали поїздку, збиралися, квитки купували, квартиру залишали на сигналізації…
– Я теж не розумію, чому не сказати було? Я їх що, не пустила б, або з ними попросилася? Смішно навіть! Полетіли вони в п’ятницю, а в середу до цього ми розмовляли з невісткою по телефону, як завжди ні про що. Я її запитала щось про вихідні, вона мені сказала – так нас вдома не буде… Ну я не стала з неї кліщами тягнути, чому не буде. Хіба мало, може за продуктами поїдуть. А тут он що! І адже ні слова про Грецію! Ні, ну я розумію, що звітувати і доповідати мені вона не зобов’язана. Хто я така…
– А син що? Чому не сказав?
– А синові вічно ніколи. Я йому подзвоню – він то за кермом, то на роботі, то на нараді, а то так і зовсім взяти не може телефон. З ним ми тільки по справі спілкуємося, швидко, в декількох словах…
– Зрозуміло …
– І весь час я виглядаю в очах свахи – дивачкою. Наприклад, про те, що вони чекають дитину, я дізналася мало не за місяць до того. Бачимося не кожен день, від сили, може, на місяць раз, живіт у неї невеликий був та я й не придивлялася до її фігурі. Сваха мені щось про онуків сказала, а я їй – мовляв та коли ще ці онуки будуть… Звичайно, подивилася вона на мене, як на дивачку. Може, каже, через пару тижнів вже і будуть! А я – хлоп-хлоп очима та й годі… Так було неприємно…
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
