Я готова на розлучення, до такої міри мене дістали родичі чоловіка. Мій чоловік – добрий, працьовитий хлопець з села, чого не скажеш про його рідних.
Родичів у чоловіка – половина села. А так, майже всі жителі рідного села чоловіка носять цю невибагливу прізвище – Іванов.
З того часу, як чоловік переїхав до мене, мій будинок перетворився в персональни готель для великого клану Іванових (хай вибачать мене всі інші власники настільки поширеною прізвища).
Всілякі дядьки й тітки, племінники і племінниці, двоюрідні і не дуже, зведені і названі. Загалом, за останній рік до нас хто тільки не був.
Чоловік тільки руками розводить:
– Ну як я рідним людям відмовлю?
Мені дзвонити і запитувати дозволу для візиту. Ніхто з Іванових навіть не і не думає дзвонити. Вони просто скидають чоловікові повідомлення «Скоро будемо», і вже через півгодини з’являються на порозі.
Так, знаю – сама винна, треба було відразу припиняти приїзди подібних гостей, але мені було ніяково. І моє відчуття незручності довело мене ось до чого.
Приїхала до нас тітонька чоловіка – сама противна з них, тітка Фіма і привезла з собою своїх телепнів: Івана, 19 років від роду і Юлю, 18 років. З порога нам було скомандував збирати речі, адже:
– Іван і Юляша вирішили в місто переїхати, але з вами жити не хочуть – не подобаєшся ти їм, боляче негостинна. Тому ви – дорослі, зніміть квартиру ближче до роботи, а мої діти залишаться тут жити.
Я взяла чоловіка під ручку і схил дратівливим мене людям свій оскал (ну я чесно намагалася посміхнутися), сказала:
– Нам з чоловіком потрібно порадитися.
– А чого радитися, якщо все вирішено. Чай – НЕ чужі, рідні допомагати треба. Я адже твоєму чоловікові допомогла, коли йому треба було, – знизала плечима тітонька чоловіка.
Я відтягли чоловіка в кімнату і запитала:
– Ну і як довго це триватиме? Просто до нас ломитися твої родичі уже не влаштовує. Зараз треба мені з моєї квартири на знімання піти, так?
– Ну, нам же не важко. І дійсно – знімемо поруч з роботою, спати вранці довше будемо, – відповів чоловік.
«Вранці довше спати» варто було б нам, як мінімум. Я вже краще вставати раніше буду.
– Ні, рідний. Ти зараз підеш і скажеш своїй тітці, що ми – не благодійний фонд. А потім обдзвонив половину свого села з оголошенням про закриття безкоштовного готелю. Ми з тобою удвох, за останній рік, провели від сили пару тижнів. Весь інший час на мою голову сновигають різні дядьки Володі, тітки Глаши, їх нащадки і нащадки їх нащадків. З мене досить! Я за тебе заміж вийшла, а не за половину твого поселення.
– Ти що, я не зможу. Адже вона мені дійсно допомогли! Як я можу проявити таку невдячність? – жахнувся чоловік.
Дізнавшись, у чому полягала «допомогу», я розреготалася: в дев’ятому класі чоловік курив за школою, а тітка його побачила і допомогла тим, що не розповіла про це його мамі! Уявляєте?
Я сама випровадила тітку і її дітей, пославшись на небажання терпіти чужих людей в будинку. Тітка Фіма на моє «нахабство» образилася неміряно:
– Як – чужих людей? Та хіба ми чужі? Ти – теж Іванова!
– Іванових кілька мільйонів чоловік. Може, мені кожному з них тепер свою квартиру віддавати? Ну а що, хай живуть, так? – запитала я у тітки чоловіка.
– Ну, знаєш. Хамка! Юля, Ваня, пішли звідси!
А на наступний день за моїм чоловіком приїхала його мама.
– Ми тут на сімейній раді вирішили – раз ти не визнаєш нас своєю ріднею, то і син мій тобі ніхто. Тому я його забираю – він буде жити в оточенні дбайливих родичів, а не такий жадібної особи, як ти.
Чоловік пішов збирати речі.
– Але ти завжди можеш передумати. Приїдеш, вибачення попросиш, покаєшся перед усіма. Може, чоловік до тебе і повернеться. Подумай, дівчинко, добре подумай.
Ось ніколи раніше за чоловіком подібної дурниць не помічала. А тут – на тобі! Я зачинила за ними двері з наміром розлучитися. Написала чоловікові повідомлення, що якщо завтра його не буде вдома – то я подаю на розлучення і зі спокійною совістю лягла спати.
Сиджу ось, чоловіка чекаю. Так, мабуть, не дочекаюся.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
