Я хотіла положити в морозильну камеру м’яско на відбивні чи гуляш, але відкривши дверцята холодильника, здивувалася – він був майже пустий. В куточку стояла пів літрова баночка смальцю, капустина і два кабачка.

– Мам, а де твої продукти? Чим ти харчуєшся?

– Все в мене є. Он, дивись, – мама відкрила шафку і показала мені гору продуктів, в тому числі і тих, що швидко псуються.

Ми з сестрою вже давно заміжні. Живемо ми окремо. Ми з чоловіком виплачуємо іпотеку за квартиру, а сестрі пощастило більше, в її чоловіка була квартира, в яку вони після весілля поселилися.

В мене з Орестом троє дітей. Старшій Єві дев’ятнадцять нещодавно виповнилося, але є у нас і два синочки близнюки шість рочків. Наступного року будуть першокласники.

У сестри двоє діток, в них різниця не така велика, як в нас.

І я і чоловік працюємо, бо кожного місяця потрібно платити за квартиру.

Мама вже на пенсії, тата не стало сім років тому. Щоб їй не було так скучно, я прошу її забирати хлопчиків з садка до себе. Інколи, коли вони не йдуть в садок з деяких причин, я приводжу сама онуків до бабусі.

Живе вона на сусідній вулиці, тому з цим проблем нема.

Я була впевнена, що мамі з онуками відкривається друге дихання. Її навіть ноги перестали боліти і тиск внормувався.

Ми з сестрою сміємось, що хлопчики вернули її до життя і не просто так вони нам з чоловіком далися.

Я ніколи хлопців не відпускала до мами з пустими руками. Завжди ми йшли через магазин.

Я і йогурти купувала і батончики, влітку морозиво. Звісно, що це було розраховано і на маму.

Також я не раз купувала і продукти харчування: ковбаску, кусок сиру, масло, олію, рибку для смаження.

Тому позиція мами мене сильно здивувала.

Я привела хлопчиків до мами, по дорозі купивши різних смаколиків, а ще кусок м’яска для відбивних, біля нас в переході жіночка в четвер завжди продає свіженьке.

Я коли холодильник відкрила, то була спантеличена. Він був пустий. В куточку стояла банка зі смальцем, капустина і два кабачки. Іншими словами те, що не будуть їсти діти.

– Ти мені нічого в холодильник не клади, бо діти ним траскають і все мені з’їдять.

Натомість мама відкрила шафку, де було все на купу і навіть йогурти, які я ще купувала їй два дні тому.

– Мам, вони ж псуються. Я купую, щоб ти їла разом з дітьми. Ці продукти довго не лежать, а може й вже спорчені.

Мама ж мене відштовхнула і сказала не пхатися до її життя.

І ось тепер я не знаю, чи варто вести до неї хлопців. Може вони їй не в радість?

Я ж ніколи голодних дітей до неї не відводила. Мама не тратиться на онуків, а навпаки, ще й виграє від цього.

Читайте також: Приїхавши з Італії я не почувалась, як в себе дома. Все невістка бурчала в мою сторону. Ось я й вирішила ще разочок поїхати на чужину, щоб купити своє житло. Я здійснила свою мрію. Квартиру я купила в новобудові. Але тепер ні син ні Наталя зі мною не спілкуються, бо як то так, вони в старому будинку живуть, а я в новому, ще й з охороною. “Ми від тебе такого не чекали! Совість не замучить?”

Не розумію, чи то старість так проявляється, чи що.

В когось була схожа ситуація? Як на це реагувати?

Автор – Наталя У

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!