Я й не думала, що єдиного сина віддам за зятя в таку далечінь, але що поробиш. Так склалося, що Оксана, моя невістка, також була єдиною дитиною, до того ж її мати була лежачою, і за нею потрібно було доглядати. Я змирилася. Минав час. У мене там з’явилося трійко онуків. Та одного дня прийшла звістка, яка перевернула все моє життя. До сьогодні я не знаю, де мій Ромчик, він просто зник. Я вирішила, що один з онуків має жити зі мною, щоб мені це не коштувало.
В нашому селі ця історія трапилась вже давно, та вона й досі в усіх на слуху.
У Лесі Степанівни був один син, якого вона сильно любила. Чоловік пішов з життя, коли Ромчику було всього 5-ть років. Виховувала як могла. Працювала на декількох роботах, лиш би Ромчикові було добре.
Син виріс. Привів додому свою кохану Оксану, щоб познайомити з найближчою в світі людиною. Лесі Степанівні Оксана сподобалася, одне бентежило її серце, що живе вона дуже далеко, в геть іншій області. Леся Степанівна завжди собі уявляла, що Роман приведе невістку в їх дім, а вона буде доглядати та допомагати своїм внукам. Та Оксана також була єдиною дитиною в батьків. До того ж, мама її була в поганому стані і їй потрібний догляд.
Після весілля, Роман, як і домовились, переїхав жити до Оксани. З роботою там було важко, та якось давав собі раду. Оксана, один за одним, привела на світ троє діточок, ось тоді то й стало геть скрутно. В цей час Роман зв’язався з не дуже доброю компанією. Так, дома з’явились гроші, та серце Оксани відчувало недобре.
Одного дня її Роман просто зник безвісті. Жодної вісточки про себе не давав. Друзі в ту ж мить, ніби розчинилися у воді. Оксана довго лила сльози, та про причину так і ніхто до сьогодні не дізнався.
Троє діток залишилося без батька, а в Оксани ще й мати лежача. Леся Степанівна довго не думаючи, приїхала до Оксани і запропонувала їй забрати наймолодшого сина до себе, а щоб все було законно, оформили все за законом.
Так все і сталося. Миколі (наймолодшому синові Романа) було всього 4 роки. Свекруха домовилася, що час від часу буде приїжджати до них в гості, щоб Микола міг бачитися зі старшим братиком та сестричкою, та не стримала своєї обіцянки.
Микола ріс розумним хлопчиком, до того ж у нього був талант до музики. Він грав на декількох музичних інструментах. Леся Степанівна не могла налюбуватись онуком. Все було б добре, та вона за стільки часу, жодним словом не промовилася, що у нього є мама та рідні братик та сестричка. Змалечку розповіла, що вона у нього одна єдина найрідніша людина на цьому світі.
Він поважав та підтримував бабусю, бо розумів, що більше нікого рідного на цьому світі у нього немає.
Коли Микола зібрався одружуватися, до нього підійшов старенький дідусь, і сказав: “Розумієш, синок, не годиться так з рідними поводитись, треба і їх на весілля запросити”, і пішов. Той довго думав і прийшов до бабусі, щоб та пояснила йому слова цього дідуся. Тут то Леся Степанівна й розповіла Миколі, про його матір та рідних брата та сестру, і про свою, так і не стриману, обіцянку. Микола довго не думаючи поїхав до рідних.
На їхню зустріч неможливо було дивитися без сліз. Микола був дуже схожий зі своєю сестричкою. Мама обіймала сина, плакала і просила його пробачити, за те, що колись так вчинила з ним.
На весіллі у Миколи гуляло все село. Серед гостей, як і годиться, були брат та сестричка, а мама з бабусею благословили молодят на довгу та щасливу долю.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
