Я коли вперше побачила, як Тамара Ігорівна зайшла при мені в нашу кімнату, і стала “розпушувати” подушку Кирила, перед тим розстеливши ліжко, ледь зі стільця з кремом в руках не звалилася. – Невісточко, ти не дивись на мене так. Просто мій синок інакше нормально не виспиться. Це в нас, як ритуал. Маєш до цього звикнути. – Але найцікавіше відбулося, коли ми вимкнули світло.
Початок нашого спільного життя з Кирилом мені здавався, чесно – раєм. Мій уважний, турботливий, ніжний, романтичний чоловік мене буквально носив на руках. Коли інші чоловіки відпрошувалися в дружин на рибалку, піти з друзями на “пінне”, мій сидів біля мене, і питав чим допомогти. Навіть домашні справи сам запропонував розподілити на нас двох, щоб я теж могла добре відпочити після робочих буднів.
Тамара Ігорівна, мама Кирила, теж спочатку здалася мені ідеальною свекрухою. Так, клопочеться над синочком своїм як над немовлям, але я нічого не бачила в цьому поганого? Я іноді думала, що сама можу такою стати, якщо подарую коханому синочка. Ну, точніше, думала до моменту переїзду до Тамари Ігорівни.
Ще до весілля ми з Кирилом жили на орендованій квартирі. Але після весілля чоловік запропонував мені переїхати до його мами. Тоді ця ідея здавалася розумною, адже так ми змогли б куди швидше накопичити на власне житло. Сказано зроблено! Зібрали речі, переїхали, Тамара Ігорівна без запитань виділила нам порожню кімнату у її трикімнатній квартирі.
Спершу, коли ми жили окремо, постійна турбота мами мого чоловіка про свого синочка здавалася мені надмірною, але милою. Щоправда, тоді ми мали свій кут, і мені, на правах господині, вдавалося хоч якось обмежувати душевні пориви Тамари Ігорівни. Тепер все змінилося, та так, що часом на стінку лізти хочеться!
Розумієте, Тамара Ігорівна ні на хвилину не залишає нас на одинці! Обговорити щось з Кирилом віч-на-віч я тепер можу лише в якомусь кафе. Інакше доводиться миритися із компанією мами чоловіка. Так, вона рідко встряє із зауваженнями чи порадами. Але очей з нас не зводить, а це, погодься, неабияк виводить з себе.
Але головне лихо чекає на мене, коли день підходить до свого завершення. Просто так вийшло, що Тамара Ігорівна з народження Кирила звикла, коли той йде чистити зуби в ванну, розстеляти ліжко і “спушувати” Кирилу подушку. Як на мене, це показує його безпорадність.
Я інколи є присутня при цьому дійстві. Вона заходить в нашу кімнату, і як ні в чому не бувало, не зважаючи на мене, готує нам місце для сну. На мої зауваження, що я сама це зроблю, Тамара Ігорівна каже, що я так добре не зроблю, а в іншому випадку її Кирило не виспиться, і зранку буде мати поганий настрій.
Спочатку вона взяла за звичку перед сном обов’язково розстеляти нашу постіль. Коли за два-три дні, вона вважає її не надто чистою, то сама міняє на нову. Прямо на місці, біля мене, що б я в цей момент не робила. А потім Тамара Ігорівна почала заходити до нас і посеред ночі. Перевіряє, як спить Кирило, поправляє на ньому ковдру… Я кілька разів ледь не знепритомніла, коли побачила її статую посеред кімнати! Прокидаєшся, а тут хтось ходить і шарудить тобі “під носом”.
Найцікавіше для мене, що ні Кирило, ні Тамара Ігорівна нічого дивного в цьому не бачать. Скажу вам навіть більше, мій чоловік навіть ключ з дверей прибрав – нехай, мовляв, мамі буде зручніше, щоб не стукала.
А я так більше не можу… Раніше сміялася, мовляв, як можна хвилюватися через брак особистого простору. А ось воно як, відчувається на власній шкурі!
Мені навіть соромно про таке розказувати своїй мамі чи подругам. Вони будуть просто сміятися, і говорити, куди я влипла.
Скажіть мені такі люди змінюються, чи потрібно чимшвидше з’їжджати від цієъ жінки?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
