Я коли вперше почула, як мама подругам жалілася, як їй важко, що вона стільки своїх грошей на внучку тратить, і взагалі, ми з чоловіком пропали б без її допомоги, то сильно засмутилася, але не стала “розпалювати вогонь” в будинку, та й часу на це не було. Ми з Максимом працюємо без передишки, додому лише ночувати приходимо. Свою зарплату я віддаю мамі, хоча й не розумію, куди вона її тратить. Всі продукти, комуналку і тому подібне, оплачуємо ми.
Заміж я вийшла рано, в 18 років, а в 19 привела на світ свою Варю. Максим не з нашого міста, свого житла у нього немає, ось і стали жити з моїми батьками. У них в ті часи була 2-х кімнатна квартира, в якій ми всі і проживали, а ще була однокімнатна квартира, там жила моя бабуся, потім вона переїхала до сина.
Варварі тоді було 5 місяців, коли я вирішила поговорити з батьками, щоб вони нам дозволили переїхати в цю квартиру. На що моя мама відповіла відмовою, сказавши, що вони вирішили поміняти ці 2 квартири, і купити 3-х кімнатну квартиру і дачу.
Стали мене вмовляти, що з мамою легше жити, мама завжди допоможе і т.д. В силу свого віку або своєї необізнаності звичайно, я погодилася. Навіть чоловіка вмовила, який наполягав на переїзді навіть в орендовану квартиру. Ну що зроблено, то зроблено.
Коли закрутився весь процес з обміном квартир, мою маму скоротили на роботі. Працював тільки тато і чоловік. Грошей вистачало. Потім ми всі переїхали в нову квартиру, радості було багато. У кожного своя кімната, у нас з чоловіком у батьків і у дочки. Ремонт і всі турботи. Так минуло ще пів року. Коли все це вляглося, стало зрозуміло, що мама моя не збирається влаштовуватися на роботу, вона сказала, що буде сидіти з дочкою, а я щоб йшла працювати. Я і погодилася.
Вступила до університету на заочне навчання і пішла працювати. Вона вдома з донькою сиділа. Треба сказати, що садок нам дали пізно, коли доньці було 5 років. Ось весь цей час вона була з бабусею. Я мамі за це дуже вдячна. В силу своєї роботи і роботи чоловіка, ми додому практично приходили тільки ночувати. Чоловік злився, що не я сиджу з дитиною, він весь час мені говорив, що зможе і мене і дочку забезпечувати.
Я начебто погоджувалася, але моя мама наполегливо говорила, що я повинна працювати. Треба ще сказати, що всю свою зарплату я віддавала їй. Так як вона говорила, що доньці багато чого потрібно. Хоча ми по вихідних їздили в магазин закупитися продуктами і купували все доньці.
Все б нічого, але потім я випадково почула розмову моєї мами і її подруг, де вона розповідала, як вона забезпечує мою доньку, все їй купує, одягає, годує всю сім’ю. На що її подруги вигукували, а що ж молоді, вони ж працюють, зовсім не забезпечують свою Варю, моя мама сказала, що ми мало заробляємо і не можемо нічого.
До слова сказати, що у мене, що у Максима зарплати хороші. Ми повністю оплачували всі витрати аж до комуналки. Я все це проковтнула, не стала лаятися і доводити що це неправда. Я не конфліктна людина. Коли Варвару оформили в садок, а я закінчила університет, вся історія повторилася, тільки додалася оплата університету, що мої батьки оплатили нібито моє навчання. Хоча все навчання мені оплачував чоловік.
Я знову промовчала. Зараз моїй доньці 10 років, рік тому ми стали батьками і синочка. Я сиджу в декреті. Моя мама не працює (забула згадати, що вона не пенсіонерка, їй всього 53 роки). Тато зараз теж не працює (йому 54 і також вже дома сидить). І виходить, що працює мій чоловік один.
Мама мене все на роботу жене, але чоловік не дозволяє мені. Каже, вдома з дітьми сиди. Найприкріше, що моя мама і працювати не хоче, і з дітьми допомагати, зате всім своїм подругами розповідає, як вона нас усіх забезпечує і все робить по дому. Мабуть я просто лежу цілими днями на дивані.
Моя бабуся постійно мамі каже: “йди, працюй”. Але у мами відразу починає тиск підніматися, відразу все болить і все з роботою ніяк. Чоловіка мого спершу докоряли, що мало заробляє, але ж вибачте, він все один тягне. Він мені пропонує або переїхати на орендовану квартиру або кредит взяти, щоб виїхати від батьків.
Я ніби й також хочу, але як я можу залишити своїх батьків, які не працюють, вони ж мене виростили. Ось і виходить замкнуте коло якесь. Разом жити, сил немає, і залишити лячно їх без грошей. І навіть не знаю що робити.
Хоча, можливо вони й одумаються і поміняють своє життя…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
