Подружка кличе у суботу у чан. Це така велика чавунна ванна з водою. Внизу дрова горять та її нагрівають. А ми сидимо всередині. Потім вискакуємо та в річку стрибаємо. Мені 51.

У четвер увечері у великих помаранчевих кружках запарюємо зелений чай із жасмином. Кладемо по ложці меду, часточці лимона. Купелі у чані заряджають енергією на тиждень.

Коли починається осіння сльота та холод – це для мене кінець світу. Встаєш уранці на роботу, а на вулиці темно, мокро. З дому не хочеться виходити. Сяду в хаті – теж погано. Думки різні в голову лізуть. Якби не такі поїздки – не витрмала б.

У кухні на серванті завжди тримаю великий кошик із виноградом, яблуками та мандаринами.

Коли накриває нудьга – їла б усе поспіль. Але мені погладшати – на раз-два. Тому сиджу на фруктах.

Я розлучена. Маю економічну освіту. Веду бухгалтерію у приватних підприємців. Є машина. Живу в особняку, поділеному на дві половини. У другій половині живуть син із невісткою та маленьким онуком.

Торік усю осінь ходила онука няньчити. А зараз сил на нього немає. Він дуже активний, бігає, скаче. Мене це втомлює. Так я з подружкою Оксаною час проводжу. Вона ніде не працює. Але в неї чоловік-бізнесмен, дуже добрий. У вихідні він їй різні поїздки організовує. Та й мене беруть, щоб веселіше було.

Ще сестра подруги з нами їздить. Ми то на шашлики ходимо, то до сауни. Або за покупками. Я купила собі недвно чорну шкірянку з норковими вставками. Щоправда, невістка сказала, що чорне не можна носити схильним до меланхолії. Подарувала мені салатний шарф, щоб я зверху накинула.

Сплю сім годин на добу. О сьомій ранку підйом, город, садок. З живності – та кури. Дякувати Богу, немає часу думати про сумне, тільки з вірою і надію погляд уперед!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com