Прожили ми з чоловіком 7 років. І перші чотири все було добре.
Кохали одне одного, добудовували дім, який придбали, Віктор започаткував власний бізнес. Все ладилося, народилася донечка.
Після декрету я вийшла на роботу, пов’язану з культурним життям нашого міста. Вона мені дуже подобалася і, можливо, після трирічної перерви я надто занурилася в неї, горіла організацією свят, різних заходів, концертів.
А Віктор повністю віддавався своєму бізнесу, який за цей час розвинувся і набрав обертів. Багато спілкувався з партнерами, вони ж були і його друзяками, з якими зачастив в сауни, на пиво чи на полювання, навіть кататися на лижах…
Мені казав, що жінкам в такій компанії не місце, що в них суто чоловіче спілкування.
Мені це не подобалося, я намагалася пояснити, що хоча б вихідні і святкові дні потрібно проводити разом, родиною, бути вдвох поруч з нашою Марусею, яка і бачила нас тільки що вечорами. Та для нього оте “суто чоловіче спілкування” зоставалося в пріоритеті. На жаль…
Може, саме тому пірнула і я в роботу, в спілкування з іншими людьми, бо мені не вистачало цього в сім’ї.
Знаєте, я вірю, що Віктор мене не зраджував, я б це відчула, бо дуже добре його знаю. В той же час, стверджувати щось стовідсотково про іншу людину неможливо.
А от в мене коханець з’явився. Не встояла… Такою ніжністю, увагою, теплом оточив мене один з артистів обласного театру, з яким ми познайомилися під час їхнього виступу в нашому місті, що я опинилася на сьомому небі. Там, звідкіля давно вже спустилася і не сподівалася, що знову злечу…
Стосунки наші протривали близько року, а потім пішли на спад. Я за них і не трималася. Родиною я дорожила понад усе, тому спокійно відпустила ту пригоду.
А от ще через рік зустріла того, хто увірвався в мою душу і перевернув все життя…
Тимур представляв фірму, яка відкривала у нас в райцентрі свій філіал. А мене йому порекомендували як людину, що допоможе організувати відкриття, гарну презентацію.
Ми пішли на каву все обговорити і… Я потонула в його сірих очах. І зрозуміла, що це не захоплення, а щось більше і сильніше. Сильніше за мене…
Через місяць мм обоє знали, що одне без одного нам не жити.
Я не буду переповідати про розлучення, мій переїзд з донечкою в обласний центр до Тимура, про страждання дорогих для мене людей: Віктора, дитини, рідних.
Але інакше я не могла. В мене під серцем на момент розлучення вже жив плід нашого з Тимуром кохання, і це не було випадково: ми дуже хотіли дитину.
А Віктор, навіть дізнавшись про все, не хотів мене відпускати.
Говорив, що любить, що розуміє, в чому був не правий і чому так сталося. Що ми можемо все виправити, що буде гарним батьком не своїй дитині, що все залежить від мене. Що, якщо я відмовлюся від Тимура, він зробить все, щоб ми надалі були щасливими…
Але я не могла назад. Я кохала іншого. Я зрадила Віктора, і щоб він не говорив, він не заслуговував такого.
Ми з Тимуром розписалися, зняли квартиру у великому місті, разом народили Златку.
Фінансово нам було не легко, бо Тимур платив ще й аліменти на двох дітей від першого шлюбу.
Але ми тягнулися і навіть взяли іпотеку, переїхали у власну квартиру.
Віктор перераховував мені допомогу на Марусю, все необхідне ми, в принципі, мали, але, звісно, це був не той рівень достатку, до якого я звикла в першому шлюбі.
А потім фірма, в якій працював Тимур, звернула свою діяльність в Україні, і Тимур залишився без роботи.
Це його підкосило, ввігнало в депресію. Я намагалася його підтримувати, допомагала з пошуком нової роботи, але куди б він не влаштувався, на довго ніде не затримувався, щось постійно було не так, не влаштовувало. Поки Тимур міняв роботи, кохання наше дещо стихло… Але лише дещо, бо я відчувала, що все-таки люблю його.
А з Віктором ми спілкувалися і навіть бачилися іноді, коли я їздила до рідні в наш райцентр або він по можливості приїздив до доньки.
Він розказував, що пробував будувати стосунки з іншими жінками, та не складалося. Бо любить мене…
Я ж не давала йому ніякої надії, але проблемами нашими ділилася.
І одного разу він сказав:
– Я люблю тебе, досі. Понад усе. Станеш моєю коханкою – буду утримувати вас усіх, і нашу дитину, і його. І з кредитом допоможу.
Що мені було робити?..
Я спочатку на його слова-пропозицію відреагувала негативно, навіть образилася.
А потім…
Потім Віктор приїхав погуляти з Марусею, я йому привела донечку в домовлене місце, а він нам назустріч – з величезним букетом троянд… Таких, як дарував мені іноді у роки нашого спільного життя.
Запросив у ресторан… Я дивилася на нього, розуміла, що і він – рідна, не чужа мені людина, до якої в мене теж збереглися певні почуття…
Я стала коханкою колишнього чоловіка.
Він, як і обіцяв, допомагає мені фінансово, а я говорю Тимурові, який знову влаштувався на таку-сяку роботу, що заробляю сама…
Ми майже виплатили іпотеку за квартиру.
Я знаю, що чиню неправильно, не знаю, до чого це приведе, як закінчиться і скільки триватиме…
Знаю, що люблю їх обох.
І що час покаже.
Ще ж ніколи не було такого, щоб не показав…
Автор – Олена К.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук заборонено.
Фото – з відкритих джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
