Я мати чотирьох дітей, доньки і трьох синів. І лише дочка та самий молодшенький синок живуть своїм життям із сім’ями. Мають роботу та повністю забезпечують себе. Середні ж вирішили, що мама повинна їх забезпечувати, поки живе на цьому світі. Маючи свої квартири Андрій та Петро, два здорові мужики – жили разом зі мною на всьому готовому: поїсти є, мама випере, прибере, ще й на “пінне” дасть.

Мої діти, а точніше сини, геть сіли мені на голову, та звісили ноги, як то кажуть. І ось моє терпіння луснуло і я вирішила, що настав час їм жити самостійним життям. Я вийшла на пенсію, тільки перед цим взяла відпустку та додатково кілька тижнів за свій рахунок. Дітям повідомила, що звільнилася, бо настав час піти на заслужений відпочинок.

Я мати чотирьох дітей, доньки і трьох синів. І лише дочка та самий молодшенький синок живуть своїм життям із сім’ями. Мають роботу та повністю забезпечують себе.

Середні ж вирішили, що мама повинна їх забезпечувати, поки живе на цьому світі.

Що Андрій, що Петро мають своє житло – однокімнатну квартиру за містом, але живуть з мамою, хоча, самі розумієте, вже не маленькі.

Мій чоловік, перед відходом в інший світ, постарався, щоб кожна дитина мала свій кут. Ці два нахлібники більше року не працюють і сидять на моїй шиї. Знають, що їх нагодують, напоять, тож не напружуються. Все як у дитинстві. Регулярно обіцяли, що влаштуються на роботу і надаватиму допомогу. Але з роботою зараз дуже складно, немає потрібних пропозицій. А живуть вони зі мною, так і веселіше.

І ось я вийшла на пенсію, перед цим вирушивши у законну відпустку. Звичайно осіла вдома. День, другий нікуди не виходжу. Сини не зрозуміють, що діється, чому мама вдома. Андрій вирішив поцікавитися, чому я на роботу не ходжу, чи не занедужала. Я спокійно повідомила, що оформила пенсію і з цього моменту пенсіонерка.

Я вже не молода тому вирішила звільнитися та відпочити. Андрій пішов за Петром і разом вони почали вмовляти мене повернутись на роботу. Адже пенсія невелика, її на нормальне життя не вистачить. Ціни ростуть з кожним днем. Багато пенсіонерів працює й нічого. А я звільнилася і навіть із ними не порадилася.

Я звичайно не здавалася. Повідомила дітям, що за все життя напрацювалася досить, відпочити вже хоче. Пенсія спочатку маленька, та з часом збільшиться. Як небудь виживемо, на кашах та капусті.

Протягом двох тижнів холодильник поступово ставав пустим. Усі запаси використані, а ніхто їх не поповнював. Я зранку на сніданок зварю якусь кашу на воді, на обід – пісний суп. Довго таку їжу їсти Андрій з Петром не змогли. Спочатку Андрій не витримав, поїхав до себе з речами. Потім за тиждень і Петро з’їхав. Досить швидко знайшли собі роботу.

Ось так я позбавилася від нахлібників, власних та дорослих синів, що дуже сумно.

Правильно я вчинила?

Чи все ж з рідними людьми так вчиняти не годиться?

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua