Я мати-одиначка, тато дитини не допомагає і ніколи не допомагав, я навіть не знаю, де він зараз живе. Донечці Златі зараз 5 років. Від нього жодної допомоги не чекаю і не хочу, розлучалися ми не по доброму. У мене з рідних лише бабуся.

Три роки тому склалася така ситуація, що мені не було де жити. Я вирішила поїхати до Німеччини на заробітки, там у мене працювала вже кілька років подруга. Але брати дитину з собою у невідомі умови мені не хотілося. Поговорила я з бабусею, вона була не проти допомогти і доглянути донечку.

Весь цей час я була на зв’язку, пересилала гроші, трохи, але скільки могла, приїжджала приблизно раз на 2 місяці. Дочка мене любить і завжди чекає.

Зараз моя ситуація виправилася, я остаточно повернулася до свого міста, більше «шукати себе» та їхати до Мюнхена не планую. Знайшла тут роботу, з’явився молодий чоловік, зараз ми живемо у його квартирі, все йде до весілля.

Вважаю, що настав час возз’єднатися із дочкою. Мій коханий чоловік Денис не проти, він теж вважає, що дитина має жити зі своєю мамою. У нас серйозні стосунки, швидше за все, плануватимемо у майбутньому спільну дитину.

Але моя бабуся виступає проти, я такого не очікувала. Я розумію, що вона звикла жити зі Златочкою, вона рятує її від самотності. Вона хоче, щоб я покинула свої спроби створити сім’ю, і жила з нею та донечкою. Каже, їй треба переконатися, що я гарна мати, а відпускати дитину жити до «чужого дядька» вона не хоче.

Я у будь-який момент можу прийти і просто забратисвою  дитину. Але мені не хочеться псувати стосунки з бабусею, все-таки я вдячна їй за допомогу. До того ж, донечка дуже до неї звикла, не хочеться раптово змінювати її світ.

Як краще вчинити у моїй ситуації? Варіант, який мені пропонує бабуся – покинути Дениса і жити з нею та Златою у її квартирі – я не розглядаю взагалі. Бабуся не вічна, а мені потрібна власна родина. Як краще вчинити, просто не знаю. Можливо, щось підкажете, буду вдячна.

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com