Я міняла клініку та сімейного лікаря, а для цього потрібен був паспорт Дмитра. Секретарки на місці не було. Я зробила собі і чоловіку каву, і відкрила двері. Дома була ще та “буря”, а після я забрала всі свої речі, дітей, і поїхала до батьків.
Дмитро Петрович зрозумів до сорока років, що у нього життя склалося просто чудово: у нього була гарна посада, він був добре забезпечений фінансово, у нього були повага, двоє діточок та будинок повна чаша. Що ще треба – живи та радуйся.
Єдине, що затьмарювало цю ідеальну картинку, – це його дружина Наталя, яка його вже зовсім не цікавила. Вона щодня зустрічала його з роботи, щодня питала про те, як у нього минув день, все було одне й теж…
Він звичайно ж пам’ятав про те, яке у них було в молоді роки кохання. Вони тоді були ще студентами, присягалися один одному у вічному коханні і жили спершу дуже бідно.
Дмитро працював не покладаючи рук, щоб домогтися всього, що має зараз, а Наталя завжди була його надійним тилом. Вона створювала в їхньому будинку затишок, спочатку в орендованій квартирі, а потім у їхній власній. Через деякий час у них з’явилися діти і Наталя відмовилася від своєї кар’єри, навіть незважаючи на те, що в університеті її вважали однією з найперспективніших. Вона хотіла лише одного – щоб у їхньому домі був мир.
Дмитро усе це розумів і був вдячний їй за це, але як же йому проїлася вся ця одноманітність: одні й ті самі фрази, одні й ті ж дотики, одні й ті ж жарти… Він почав думати, що дружина перестала його розуміти, але що було взяти з домогосподарки.
Вона сиділа вдома і була дуже далека від реального життя, єдине, що вона вміла, то це піклуватися про дітей і готувати борщі, а крім цього її більше нічого не цікавило.
Ліля, секретарка Дмитра Петровича – це була зовсім інша справа, вона ловила його кожне слово, іноді йому навіть здавалося, що вона читає його думки, а красуня яка…
Дмитро не зміг протистояти її чарам і натякнув Лілі, після чого між ними спалахнув роман. Між ними було щось неймовірне, йому навіть додому було йти нудно.
Незважаючи на те, що Лілю важко було назвати освіченою, вона ніколи не була не мудрою і в питаннях того, як їй організувати собі забезпечене життя розбиралася просто чудово.
Дівчина не розуміла, навіщо вчитися, якщо в кожній фірмі був свій старий начальник, який готовий платити за все.
Потрібно сказати, що старими Ліля вважала всіх, кому було більше тридцяти, бо їй на той момент був двадцять один рік.
Дмитро був дуже гордий собою, адже таку лялечку було не соромно показати своїм друзям. Він, як і багато чоловіків, був упевнений, що молоденькі дівчатка заводячи романи з чоловіками набагато старшими за себе виключно через їхні чоловічі якості, а тому відчував себе справжнім мачо.
Їхній роман тривав кілька місяців, і Дмитро був упевнений, що все склалося просто чудово: у нього був налагоджений побут і була розкішна молода “жінка”.
Однак, нічого немає вічного! Якось дружина зазирнула до Дмитра на роботу, тому що хотіла змінити сімейного лікаря, а для цього їй потрібен був паспорт Дмитра.
От і застала вона голубків за воркуванням, адже секретарки на місці не було.
Потім дома у них трапилася грандіозна “буря”. Дмитро намагався довести дружині, що цей його зв’язок нічого не означає, тому що він не збирається йти з сім’ї. Він не міг зрозуміти того, чому дружина не розуміє його, він же не збирається з сім’ї йти, то такий зв’язок навіть зрадою назвати неможливо.
Дружина мовчки збирала речі, діти пішли разом із нею самі. Вони тоді всі поїхали жити до її матері, а Дмитро їй тоді навздогін сказав:
– Як же ти збиралася без мене жити, коли в тебе навіть роботи немає?
Спочатку Дмитро думав, що дружина пересердиться і повернеться, але Наталя на його телефонні дзвінки не відповідала і повертатися не збиралася. Він почав сумувати, його навіть перестала тішити молода зазноба.
Останньою краплею для Дмитра Петровича стало те, що якось він зустрів на вулиці дружину, яка йшла під ручку з якимсь чоловіком і про щось із ним жваво розмовляла.
Вона була вся така рідна і Дмитро з подивом зазначив, що вона дуже гарна, але найбільше його засмутило те, що вона чудово справляється без нього.
Найдивнішим для Дмитра стало те, що дружина і не думала прощати його, навіть незважаючи на те, що він стояв перед нею на колінах:
– Ти протягом останніх семи років витирав об мене ноги, але я мовчала, тому що любила тебе, але більше я мовчати не хочу, ти можеш і далі розважатися зі своїми юними чарівницями.
Від колишнього благополуччя в житті Дмитра не залишилося і сліду, діти з ним спілкуватися не хотіли, а дружина подала на розлучення, а ось Ліля звільнилася з фірми і вже знайшла собі нового “папика”…
Фото ілюстративне
