Я не хотіла, щоб Валера дізнався про дитину. Тільки чутки до нього дійшли, і він одного дня постукав у мої двері. – Наталю, чого ти засмучена? До тебе ж чоловік повернувся! Я взагалі не розумію, що мій син в тобі знайшов. Ти ні нормально приготувати нічого не можеш, ні прибрати в хаті, – говорила мені свекруха. Мені доводилося мовчати

Нормально я жила лише коли була дитиною. Я часто згадую час, коли ми з татом і мамою ходили до парку, іноді відвідували театр, найчастіше це було на Миколая чи на Різдво. Тато садив мене на плечі (як ми це називали – каркошки) і мчав по алеї, а я заходилась від сміху і щастя.

Та, на жаль, цей час минув…

Коли мені виповнилося вісімнадцять, то вискочила я заміж за Валеру, з яким ми були знайомі всього чотири місяці. Для чого, скажете ви? Сама не розумію. Просто вийшла і все. Навернувся наречений — не хотілося втратити такого претендента. Раптом це останній?

З того моменту я просто не жила. Я мабуть єдина жінка на світі, яка просила у Бога, щоб Валера знайшов собі якусь нову “даму серця”, і залишив мене в спокою.

Так і сталося через чотири роки. Валера закохався у свою секретарку, а по сумісництву,нашу сусідку, і я нарешті з полегшенням видихнула. Лише згодом я запідозрила, що чекаю дитину. Я була сама не своя від цієї звістки, але нічого не поробиш.

Кругом мене всі шепотілися:

– Ну, Наталя й чудить! Зовсім без чоловіка перестала за собою стежити. Валера ж то вже з Катериною живе. От би взяла приклад з його секретарки, як чоловіків треба до себе заманювати!

Не знали сусіди, що Валера робив усі ці роки… Я не хотіла, щоб Валера дізнався про дитину. Тільки чутки до нього дійшли, і він одного дня постукав у мої двері.

– Наталю, чого ти засмучена? До тебе ж чоловік повернувся! Я взагалі не розумію, що мій син в тобі знайшов. Ти ні нормально приготувати нічого не можеш, ні прибрати в хаті, – говорила мені свекруха.

Мені доводилося мовчати. А одного дня мене зустріла у дворі коханка чоловіка:

– Наталко, ти ж не думаєш, що Валера до тебе назовсім прийшов? Він піде, як тільки дитина на світ з’явиться! І житиме зі мною! Що? Соромно у вічі дивитися? А ти подивися, як треба справжній жінці виглядати! І балувати чоловіка треба! А не лінуватися. Так що ти губу не розкочуй!

Я ледь не плакала після таких слів. А тут ще й чоловік насупившись зустрів на порозі:

– Що ти за жінка така? Холодильник пустий? В хаті не прибрано? Що твої батьки нам на весілля подарували? Посуд? Тут мені все належить! Твої тільки тарілки та каструлі!

Тоді то я й не витримала. Я рідко виходжу з себе, проте не стрималася. Я почала збирати все перераховане Валерою і складати у пакети. А потім понесла це все до квартири суперниці. Валера спостерігав і навіть слова мені не сказав. Коханка відчинила двері і не встигла нічого сказати.

– Хочеш? Відтепер це все добро – твоє! – І кинула пакети в прихожій. Потім прибіг і Валера. Але я гордо обернулася і вийшла з квартири.

З того дня я переїхала жити до батьків. В мене народилася донечка, яку я назвала Соломійкою.

З її татом ми не спілкуємось і слава Богу.

Донечка для мене найголовніша людина в житті, яка додає мені крила рухатися вперед!

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua