Мені 20 років. Я приїхала до столиці із маленького села, вчитися. Скоро закінчую перший курс.
Я дуже замкнута та скромна дівчина. Приїхала на свята в місто та пішла з подругами відпочивати.
До мене підійшов чоловік років 27 з метою познайомитись. Я знала його, подруги розказували мені про нього. Одружений, дитині близько 6 місяців.
Я не очікувала, що у нас щось зав’яжеться, але обмінялися номерами. Він часто дзвонив мені і ми довго розмовляли по телефону.
Говорив мені такі слова, які я ніколи не чула на свою адресу. Мені було дуже добре, коли я була поруч із ним. Почувалася потрібною, люблячою.
Вперше за 20 років і я закохалася.
«На чужому горі щастя не збудуєш» і я це чудово розумію.
Кілька років тому я не могла й уявити, що подібне станеться зі мною. Коли ми спілкувалися востаннє по телефону він назвав наше спілкування одним словом, яке перевернуло весь мій внутрішній світ. Це слово – «відносини».
Читайте також: Ми із дружиною у шлюбі вже 15 років. Всі ці роки моя теща, щодня дзвонить моїй дружині та розповідає їй, ким вона мене вважає
Мені подобається його дружина, вона дуже шанована особистість у місті, і я бажаю їй тільки найкращого. Але ця моя закоханість.
Я не можу просто так його проґавити. Так сильно звикла до нього, що боюся його втратити і залишитись одною.
Подруги радять мені продовжувати ці стосунки. Інші кажуть, що ні до чого хорошого не приведе і нам варто негайно розлучитися, але я не можу. У мене не вистачить цього зробити!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua