Я не планував перед самим Новим роком йти від дружини. Люба сама все так влаштувала, хоча й потім довго вибачалася і просила повернутися. Ми в шлюбі були майже тридцять років. Виростили двох чудових діточок. Коли син прийшов мене провідати на орендовану квартиру, першим його питанням було: “Чому я так довго зважувався зробити цей крок!”
Мені 52 роки. Майже 30 років я був одружений з жінкою в якої дуже складний характер. І ось зараз я з нею розлучився. Живу сам і дуже щасливий. Ні, ви не думайте, що я знайшов собі якусь дівицю-молодицю. Я просто пішов від своєї дружини. Докоряти мене нема в чому.
Діти наші виросли. У них уже свої сім’ї, і вони повністю мене підтримують. Вони не пішли проти своєї матері. Вони просто зрозуміли, як мені було важко з нею жити стільки років.
Як же я стомився!
Зі своєю дружиною Любою я познайомився наприкінці вісімдесятих. Вона мені дуже сподобалася. Вона виглядала дуже модною, була справжньою красунею. Я в неї закохався як хлопчик. А батькам мій вибір одразу не сподобався. Мама мені відразу сказала:
– Ця дівчина тобі не підходить. Ви не зможете з нею нормально жити!
Але я маму не послухав і через рік ми відгуляли весілля.
Це були дев’яності роки, важкі для всіх. Але я твердо вирішив, що я для своєї сім’ї зроблю все, і моя дружина і мої діти нічого не потребуватимуть.
Усі ті роки ми намагалися зайнятися бізнесом. Я теж спробував свої сили у бізнесі. Я торгував, збанкрутував і знову починав займатися бізнесом з нуля.
Дружина тим часом подарувала мені сина. У мене налагодилися справи у бізнесі. Я відкрив три магазини.
За три роки дружина подарувала мені й доньку. Що більше грошей мені приносив мій бізнес, то більше злилася і лаялася на мене моя дружина. Любі увесь час було мало грошей. Вона взагалі нічого не розуміла в бізнесі, але постійно давала мені поради та втручалася у все. Їй не подобалося все: вона вважала, що я багато плачу своїм працівникам, що у мене їх дуже багато, вчила, як треба уникати податків.
Вона сама ніде не працювала: то в декреті сиділа, то просто лінувалася. Я ж намагався якомога довше затримуватися на роботі. Мені зовсім не хотілося йти додому. Додому я повертався лише заради своїх дітей, яких дуже любив. А дружина мене тільки дратувала: чому це я так рідко вдома буваю, чому я вдома нічого не роблю?
Якось син, якому тоді було лише 6 років, запитав:
– Тату, а чому мама весь час на тебе так сильно бурчить? Ти ж такий добрий! У тебе вже, мабуть, вушка від цього болять!
Коли я приходив додому, донька бігла мені назустріч, обіймала і цілувала. Мені це було так приємно.
Я ніколи не йшов у відпустку, постійно працював. Я не уявляв собі, що можу кудись поїхати зі своєю вічно буркотливою і незадоволеною дружиною. Я просто давав гроші Любі, і вона з дітьми їхала на море, а я 2-3 тижні влітку жив у повній тиші і був цьому дуже радий.
Перший раз я пішов від дружини 2004 року. Через що? А через те, що дружина розлютилася на мене через якусь дрібницю і почала мене лупцювати рушником. Я вирішив, що це вже явний перебір, і пішов жити до двоюрідного брата.
Але люба мені постійно телефонувала, ридала, благала повернутися, говорила, що все зрозуміла і так більше поводитися не буде. Потім дзвонив тесть та теща. Вони теж просили мене повернутись. Я повернувся: пожалкував дітей.
Цілих пів року дружина поводилася нормально, а потім стала такою, якою була раніше. Вона звинувачувала мене в тому, що я мало приношу грошей, або що я взагалі повний нуль.
Я весь час думав про те, щоб піти від Люби, але в цей час я бачив очі своїх дітей. Вони були такі налякані, і я не міг знайти сили піти з сім’ї. Як тільки я починав збирати речі, дружина починала благати її не кидати.
Жодних почуттів в мене вже до неї не залишилося.
Згодом діти виросли. Син одружився, дочка вийшла заміж, у них з’явилися свої сім’ї.
І ось перед Новим роком я нарешті зважився піти з сім’ї. Зважився не просто так. Мене підштовхнула моя дружина.
Перед Новим роком я повернувся додому раніше. Дружина тим часом сиділа на кухні зі своїми подружками. Люба розповідала їм про мене всякі гидоти, розповідала, що я, як чоловік – ніякий. Її подружки сміялися.
Я зайшов на кухню, привітався з усіма. А дружині сказав:
– Прощай! Я подаю на розлучення!
Я збирав свої речі, а дружина бігала за мною та вигукувала:
– Ти все неправильно зрозумів, любий! Вибач мене!
Я пішов із квартири. Я знаю точно, що ніколи більше не повернуся. Поки що я живу на орендованій квартирі, але скоро планую купити свою квартиру.
Я подав на розлучення. Діти мені сказали:
– Маму нам, звичайно, шкода, але ми взагалі не розуміємо: чому ти її терпів стільки років?
Люба постійно мені дзвонить, просить повернутись, плаче, але мені абсолютно байдужі її сльози. Я не люблю Любу. Вона зіпсувала мені все життя.
І ось ми розлучилися. Зараз мені 52 роки, і я вільний. Як же мені шкода, що я стільки років прожив із такою жінкою!
А ви підтримуєте мене чи засуджуєте?
Фото ілюстративне
