Я не попереджала сина, що повертаюся в Україну. В них своє життя в мене своє, чого я мала комусь і щось звітувати. З Італії я везла різні, як сестра моя любить казати – ляґуміни. Думала, приїду, рідню провідаю, до батьків на могилку сходжу, бо якраз цього років десять років, як тата не стало.
Але потрапити в свою квартиру я не змогла. Точніше змогла, але на моєму ліжку спала якась молода подружня пара.
– Яке ви маєте право вриватися в нашу квартиру?
– У вашу квартиру?
Я була сама не своя. Разом з чемоданами, які я привезла, я поїхала до сина.
Розкажу вам трішки передісторію.
Поїхала я в Італію не через легке життя.
Чоловік не випускав з рук чарку, гроші не приносив, а свекруха замість того, щоб остепенити сина, робила у всьому винною мене.
– Він до друзів летить, бо ти його дома не годуєш. Має бути свіженький сніданок, обід і вечеря. Та хлоп хоче їсти.
– А він щось купив в той холодильник? Їсти треба мати за що купити. За свою зарплату вихователя я і дитину і чоловіка не потягну.
Десять років було Артему, як ми з Петром розлучилися, і слава Богу. Я лише видихнула.
Квартира була свекрухи, тому я забрала сина і виїхала в село до батьків.
Поїхала в Італію я до подруги, яка вже років п’ять там працювала.
Поки Артем закінчив школу я купила нам двокімнатну квартиру. Потім син вчився, і на платному. Я оплачувала навчання.
Коли прискладала трохи грошей, відразу ж купила окрему квартиру і сину, бо час біжить швидко, не хотіла я на старість літ з невісткою жити.
Коли я вручила Артему ключі від квартири, то сказала, що з мене годі.
– Дальше, любий мій, саменький. Я все що могла, для тебе зробила!
З того часу я ні копійки йому не пересилала. Ну, хіба що на день народження чи свята.
Син, чесно вам скажу, не був від цього в захваті.
Час від часу Артем дорікав мені, що інші мами дбають про своїх дітей скільки можуть, а я така-сяка, невдячна.
Артем живе в квартирі яку я йому купила з дівчиною без шлюбу. Ну, раз так хочуть, значить так їм добре.
Відколи почалась корона, а після і повномасштабне, я в Україну жодного разу не приїжджала.
З сином я спілкуюсь, але не часто. То я не маю як, то син зайнятий.
І ось на початку жовтня в мене був куплений квиток на літак. На кордоні з Польщею мене вже чекало таксі. Я не хотіла нікого турбувати.
Квартиру я своїм ключем то відкрила, але на порозі мене зустріли чужі тапки, а в шафі чужий одяг.
Син вирішив, раз я йому не допомагаю, він всі мої речі зніс в меншу кімнату, закрив її на ключ, а в іншу пустив орендарів, ще й з собакою.
Коли я приїхала до нього, то той на диво сильно і не налякався.
– Мам, а чого ти не попередила? Я б тебе зустрів!
Через тиждень квартиранти з’їхали і зі свистом я вам скажу. Я розумію, вони ні в чому не винні. Син також отримав по заднє число.
Бесіда була довга. Надіюсь, він все прекрасно зрозумів і зробив висновки.
Ну не подобалось Артему, що я залишила його без євро, ось він і вирішив “виїхати” на оренді моєї квартири.
А що б ви зробили на моєму місці?
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
