– Я не розумію, як люди туляться родинами з дітьми в крихітних квартирах! – каже моя знайома, Маргарита. – У людини має бути простір! Окремі спальні, бажано зі своїми санвузлами, для кожного члена сім’ї – це зовсім не розкіш, а просто нормальні умови життя. Дуже шкода, що багато у нас цього не розуміють…
Маргарита з сім’єю, з двома дітьми, живе в шикарній п’ятикімнатній квартирі в хорошому районі. Все б нічого, але квартиру вони знімають в оренду. І, само собою зрозуміло, віддають щомісяця за житло великі гроші…
Влаштувалися непогано, а за зарплатними мірками малої батьківщини – так просто навіть шикарно. Уже через три-чотири роки столичного життя за допомогою батьків змогли купити крихітну житлоплощу вікнами, щось типу модної нині «студії», прописатися і стати «справжніми» жителями столиці.
На момент покупки житла у Маргарити з чоловіком вже була дитина, і жити втрьох в крихітній студії вони не стали. Відразу після покупки житло здали в оренду дівчаткам-студенткам, а собі зняли непогану квартиру в столиці, неподалік від роботи чоловіка.
З того часу приблизно так і живуть – свою квартиру здають, а собі знімають. В орендованій квартирі народили і другу дитину. Справи у чоловіка на роботі йдуть добре, навіть не дивлячись на кризу.
У родині достаток, діти ростуть, вчаться і займаються спортом, у кожного чоловіка – автомобіль, у всіх новітні гаджети, як мінімум два-три рази на рік сімейство у повному складі виїжджають на відпочинок за кордон. Одним словом, живуть на широку ногу.
Нинішню п’ятикімнатну квартиру Маргарита з чоловіком зняли незабаром після народження другої дитини. Житло довго шукали і прискіпливо вибирали: щоб не бабусину скриню, з сучасним ремонтом, дизайном, поруч з метро, щоб під’їзд з консьєржем, щоб… ну, в загальному, вимог було на цілий список. Для себе ж шукали!
– Просто палац! – зітхає теща, яка часто приїжджає підлікуватися у столичних лікарів, ну і поспілкуватися з онуками. – От би своя така квартира була… Ех! Грошей, звичайно, за оренду платять – море… І все як крізь пальці, в нікуди…
Про те, в яку суму обходиться оренда житла насправді, теща навіть не підозрює – подружжя мовчить, справедливо вважаючи, що маму з глибокої провінції від реальної цифри просто здивує сума.
Вона і від грунтовно заниженою озвученої їй суми хапається за серце. У тещі в голові включається калькулятор, і виходить, що якби діти жили скромніше, то давно мали б свою як мінімум троячку, а не бетонну коробку на відшибі, яку колись придбали як тимчасовий варіант.
– Ну, а що робити? – знизують плечима подружжя. – Дітям потрібно кожному по кімнаті? – потрібно! Вони, по-перше, хлопчик і дівчинка, по-друге, як кішка з собакою, коли разом. Батьки приїжджають, потрібно ж їм десь зупинитися? Друзі приходять в гості, а значить, потрібна вітальня, не в подружній спальні ж з ними сидіти… Поки є можливість, треба нею користуватися, жити на повну котушку! Не буде можливості знімати – ну, поїдемо в свою студію… На пенсії і будемо там жити. А діти нехай самі собі заробляють! Як ми свого часу.
Як вони будуть жити на пенсії, Маргарита намагається не думати. Що з того? Від цих думок тільки псується настрій і болить голова.
– Ой та годі! До старості треба спочатку ще дожити! Не всім пощастить! – сміється Маргарита. – У самому крайньому випадку, дах над головою у нас є. Але… будемо намагатися, звичайно, щоб крайній випадок не прийшов. Хочеться жити в людських умовах!
Люди, які живуть одним днем, поки є можливість – чинять правильно, на ваш погляд? Живемо один раз і невідомо, що буде завтра…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
