Я не знаю, як батьки чоловіка могли це недочудо виховати! А вони, треба сказати, ще й пишаються синочком!

Ну й що, що у нашій сім’ї немає зрад і гулянок, але я все одно мрію розлучитися з чоловіком.

Бувають чоловіки-тирани, бувають питущі або дармоїди, які нічого не приносять у будинок, але хоча б нічого не вимагають від своїх дружин. І ті, й ті, звичайно ж, для жінки – кара небесна. Але мій випадок не такий.

У мене сучасний, модний і просунутий скнара, який вважає себе мало не месією. Найгірший із можливих варіантів. Повірте мені на слово. З Денисом я дізналася, що таке деградація.

Я намагалася піти із шлюбу неодноразово. Але завжди поверталася назад. По-перше, у нас є спільний син, який чомусь любить свого тата. Ну і по-друге, мій плачевний стан у плані квартирного питання.

Я в місті чужа, тож орендована квартира – це максимум, на який я можу розраховувати. А грошей на таку розкіш узяти просто нема де. Якби ще сама я змогла сяк-так притулитися в якомусь куточку, то з дитиною це просто неможливо.

Денис завжди був таким. Чоловік лише за паспортом. Не питайте, як я вийшла за нього заміж. Була молода, довірлива, наївна, якщо хочете. Зробила помилку – головну у своєму житті.

Спершу справді дивилася крізь пальці на його постійну дріб’язковість. Сподівалася, що це ознака «хазяйновитого чоловіка», який завжди зможе забезпечувати сім’ю. Я в чомусь навіть виявилася права: у нього хороша робота, зв’язки та перспективи. Але це в нього, а не в мене.

Денис любить прокидатися раніше за всіх, йти у ванну кімнату і там дуже голосно робити свої справи. Потім я вже встаю, щоб отримати дозу критики: рушники висять неправильно; лічильник води чомусь не на тій позначці, на яку має бути; чому зубної пасти так мало.

І це не крики, ні. Тихий, спокійний свербіж, на який я навіть навчилася не звертати уваги. Потім сніданок, за яким ми не розмовляємо про щось хороше. За сніданком я отримую вказівки на весь майбутній день. Я не знаю, як мені жити. Денис знає все за мене.

Якщо, наприклад, мені треба поїхати з дитиною до школи (зазвичай син добирається туди самостійно), то я зобов’язана просити грошей на дорогу. Це такий ритуал, ніби мій чоловік не знає, що фінансово я від нього повністю залежу.

У такому разі Денис із самовдоволеним виглядом зітхає і витягує з гаманця потрібну суму. Не більше. Якщо купюри крупні, він навіть може уїдливо запитати, чи не могла б я дати йому здачу. Ага, дала б. В ніс.

Увечері розпочинається перевірка домашньої роботи. Спершу моєї, потім сина. Що я зробила, як господиня, вдома за весь день. А чому те й те лежить не так, як треба? Десь з’явився пил, а чому не прибрано? Вечеря має бути саме такою, як подобається йому: багато смаженого, жирного та пересоленого.

Слава богу, я відстояла собі право харчуватися переважно молочними продуктами. Тому у свої 32 роки не виглядаю як типова домогосподарка з жирним волоссям і без талії.

Потім я маю десь годину вільного часу: Денис фокусує свою увагу на сина, і мені залишається лише займатися своїми справами, поки через стінку я чую крики батька на сина. Він, мабуть, думає, що його син обов’язково має бути вундеркіндом.

Що ж, і тут промах. 5-6 балів – це наше все. Якби мені потрібно було б ще й його навчанням займатися, я б точно збожеволіла. Як взагалі можна вплинути на почерк людини? У XXI столітті, де ручками вже ніхто не користується, лише комп’ютером та телефоном?!

Такий у нас розпорядок дня, який лише трохи змінюється на вихідні. Я не можу нікуди сходити з подругами, бо на це немає грошей у сімейному бюджеті. На оновлення автомобіля є, на новий одяг для Дениса є, а для моїх потреб не вистачає. Тому я практично нікуди не виходжу. Лише іноді можу прогулятися містом, подивитися на людей. Почуваюся пенсіонеркою.

Щиро кажучи, я була б навіть рада, якби в чоловіка раптом знайшлася інша жінка. Або, ще краще, він пішов би до неї жити. Тоді я змогла б залишитися з дитиною, скласти свій план дій та знайти якусь роботу. Така банальна мрія домогосподарки. Але я у повній мірі відчула, що таке деградація. Досить з мене.

Найкраще, що я можу зробити, – подати на розлучення. Але тоді жодних аліментів мені не світить. Денис легко найме хорошого юриста, і нам із сином виплачуватимуть якісь копійки, повірте, він уже подбав про це.

Ще я можу облишити все та переїхати з дитиною до батьків. Зовсім у іншу область. Стати тягарем для мами з татом і ганьбою сім’ї. Перспективи не надихаючі. Ну чи продовжувати робити те, що я роблю прямо зараз. Терпіти й надалі.

Найкраща подруга порадила мені сходити вдвох із чоловіком до сімейного спеціаліста. Наче він на таке погодиться. Хто ж у цьому світі може бути розумнішим за нього? Але думаю, що ідея взагалі хороша, спробую вмовити таки Дениса, а раптом щось зміниться в хороший бік?

Відчуваю, що з таким життям, як у мене разом, до 40 років у мене  точно поїде кудись далеко дах І не буде тоді ні правильно випраних фіранок у будинку, ні випрасуваних простирадл. Залишиться лиш безлад, який так не любить Денис.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, авторське.