Я не знаю, як так можна жити, як моя сестра Наталка, нічим не думає, вічно без грошей! Ніколи не працювала, тільки фанатично економила гроші, але нещодавно я дізналася несподівану новину, це вже нікуди не налазить!
Моя сестра. старша за мене на 6 років, завжди мала якісь хобі, захоплення «не такі, як у всіх» погляди на життя. Ще в університеті вона намагалася спробувати себе у кожній творчій професії, з якою перетиналася. Малювала, плела всяке з бісеру, шила одяг, навіть робила глиняний посуд.
Але нічого з цього, здавалося, не цікавило її довго. Потім, коли Наталя вийшла заміж, варила мило та віск для свічок. Зять насправді ніколи не був проти її інтересів. Йому подобалося, що вона в нього така захоплена. Але, напевно, складно жити з дорослою людиною, яка має на думці не думки про майбутнє і кар’єру, а ось такі ось, трохи дитячі, захоплення.
Я навіть заздрила Наталі, сидячи довгими нудними вечорами вдома, доопрацьовуючи офісну роботу. Добре, коли твій чоловік уміє заробляти, і ти можеш робити все, що твоїй душі завгодно. Щодня наче свято.
Моє особисте життя пішло іншим шляхом, але про нього я тут розповідати багато не хочу: нічого оригінального. Так ось, через роки 4 після весілля у Наталки теж настали деякі зміни. Справа в тому, що Максим, її чоловік, втратив роботу.
І оскільки спеціальність у зятя досить специфічна, знайти інше місце роботи, тим більше, з таким пристойним окладом, як раніше, для нього була ціла проблема. Їхня сім’я потихеньку почала занурюватися в кредити, оскільки звичне, сите життя відпустити їм було дуже важко.
І одного разу справа дійшла навіть до колекторів. Почалися неприємні дзвінки спершу їм, а потім їх рідним. Всі ви, напевно, чули про ці сумнозвісні колекторські агенції. Зараз їх начебто заборонили, але тоді вони були дуже активні. Що було робити? Треба було щось вигадувати. Почалися у них конфлікти на побутовому рівні, добре, напевно, що на той час дітей у моєї Наталі не було.
Зять підробляв, де тільки міг: і таксистом, і різноробом. Навіть вантажником якось улаштувався. А ось Наталці все ніяк не вдавалося влаштуватися на нормальну роботу. Від робітничого колективу вона швидко втомлювалася. Начальство її дратувало, а інших альтернатив якось і не було в нашому містечку.
Сестра якийсь час навіть працювала продавщицею в магазині, але за кілька тижнів втекла звідти, через настирливих і хамуватих покупців. Навіть чоловіка просила піти та забрати зарплату за відпрацьовані дні. Самій піти по гроші в неї не вистачало сил.
І що вона все-таки придумала, щоб зачепити якось у житті, що зробила? Наталя вирішила піти найпростішим для себе шляхом і, зберігши емоційний стан, почала «професійно» економити.
По-перше, вона погодилася стати домогосподаркою. Але не звичайною, а зі своїми особливостями. По-друге, згадала, що у них із чоловіком була дача, на яку ніхто не звертав увагу. Начебто, логічно було б туди переїхати? Але тоді це було б звичайне сільське життя. А подібне існування для Наталі надто банальне.
І почалося. Вона часто їздила за місто і намагалася, як могла, вирощувати якісь овочі, які потім консервувала. Порозумілася з місцевими і домовилася купувати у них молоко, залишки зелені і все, що можна було придбати за невелику плату.
З молока сестра робила сир, сметану. Іноді, вичитавши в Інтернеті черговий рецепт, робила з них пиріжки, вареники та інші страви, продаючи їх сусідам чи іншим городянам, які відгукувалися на оголошення.
Вона навіть яблука та груші збирала біля чужих ділянок! Там, де їх можна було зірвати з гілки біля дороги чи просто валялися. Спершу місцеві дивувалися «жадібній та бідній городянці». Але потім звикли.
Наталка знаходила зиск там, де інші її зовсім не бачили. Крім того, у неї завжди можна було купити якісь товари, які було проблематично дістати у сільському магазині. Батарейки, суперклей, ліхтарики та іншу нісенітницю. З її націнкою, але люди робили замовлення і це приносило копійку теж.
Я жодного разу не бачила, щоб моя сестра купувала звичайні продукти у супермаркеті. Вона ходила на оптовий ринок, та й там знаходила якісь «особливі» точки, де набиралися продукти на місяць, а то й більше. Зараз, наприклад, багато хто купує курку ціляком, а потім вдома її розбирають і кладуть в морозильник. У Олі таке практикувалося дуже давно.
Звичайно, вона не ходила в кафе чи бари: надто дорого. Але, що мені в ній завжди подобалося, вона не намагалася туди ходити за чужий рахунок. І чоловіка не докоряла: адже він заробляв гроші.
Одяг із секонд-хенду, на жаль, знайомий багатьом із нас. Але для Наталі це було царство можливостей. Все, що мало приємну тканину або забарвлення, вона навчилася перешивати. Деякі речі перепродавала у тому ж Інтернеті. І це теж приносило гроші.
Знаєте, за стільки років я ніколи не могла б сказати, що речі на ній куплені за якісь копійки. Там забрала, там пришила. І чудово!
Хоча, не приховую: сестра моя -жінка приваблива, а таким, як відомо, все личить.
Про решту способів економії я навіть не знаю. Але, логічно, що світло, вода і газ у їхньому будинку вважалися цінним ресурсом, тож не витрачалися так, як ми, звичайні люди, до цього звикли. Знаю, що зять довго не міг до цього звикнути, але потім пішов на поступки дружині.
Навіщо я вам про це все розповідаю? Річ у тому, що зовсім недавно вони купили квартиру у нашому місті. “Вторичку”, але з ремонтом і в хорошому районі. Ось так, за готівку. І тепер хочуть туди переїхати. Збирають на ремонт у старій квартирі, щоб потім почати її здавати в оренду вигідніше. А може, і вже здають, я точно навіть і не знаю.
Максим знайшов якусь нормальну роботу, тож вони, потихеньку намагаються менше економити, та й вік уже не той. Бракує енергії, щоб Наталя була в стільки місця одночасно, як раніше. Але вона досягла своєї мети, як не крути.
І тепер, хоч і пізно, хоче народити первістка, у 41 рік. Я не вважаю, що це правильно, але не мені судити. І своїй дивній сестрі і її родині бажаю тільки щастя.
Фото – авторське, ілюстративне.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
